Що щастя в душу може принести?
Любов… Вона бурлить, кипить, палає.
І знов у венах гріє моя кров
Той жар, що серце тихо огортає.
І знову млосна, ніжна туга в грудя'х
Томливо стелиться, мов плинний стон…
Любов моя — коли ж у дні мої
Ти прийдеш тихо, мов весняний сон?
Не знаю я — коли ти завітаєш,
Коли підеш, чи лишишся на чай,
Чи тільки доторк серцю подаруєш
І зникнеш, мов уранці теплий рай.
Як спланувать з тобою миті в часі?
Як шлейф від сукні в танці ухопить?
Я знаю лиш — несеш ти запах щастя,
І шкіру може пристрасть запалить.
Куди, за ким, по чім і де літаєш?
Сльозами станеш в серці тим дощем?
Тебе ловлюю, не мов метелика поет,
У сітках мрій — на голку із плащем.
Кохана, лагідна, скажи — чому
Така жадана ти не йдеш, як ждуть?
І навпаки — приходиш не бажана,
Коли про тебе й думку не ведуть.
Ти кроком сяєш тихо у пітьмі,
Торкаєш світлом скроні посивілі.
Ти любиш — і даруєш цілий світ,
Теплом тих хвиль -у світлі світ розлили.
Ти — світло, що любов’ю називають,
Ти — подих, що живе в людських серцях.
І там, де ти — там душі оживають,
І знов весна народжується в снах.
(К.Е.Б. 28.03.26)
Елеонора Кіркіна
