Сучасна лірика: чуттєва авторська поезія для душі

Небо тремтить, бо не хоче триматись, Хоче упасти, забутись, зірватись. В ньому зникають безкрайні висоти. У снах воно бачить мій світ і негоди. Шепче до мене: «Я хочу упасти, В травах зелених навік розпластатись. Лежати у росах, торкатись землі, Відчути свободу у тиші й імлі». До мене воно […]

Я боюся зійти на межу самоти, де немає вже шансу тебе віднайти. Що колись обернеться в тишу твій сміх, І лиш спогад далекий торкатиме втік. Я щодня прокручую в думці картину: як прощання накриє мов чорна хмарина. Наче тінь невідступно за мною іде, забирає повітря й надію жене. […]

Зоряний сад Місяць на небі ,зорі близенько . Можна рукою ті зорі дістать. Наче в літнім саду,серед яблунь медових, Несила стриматися ,щоб не зірвать. Ті яблука стиглі ,сонцем налиті, Немає на світі із чим порівнять. Лише із коханою ,милою ,вірною. З очима ,що вранці від щастя блищать. А […]

Моя любов... Ти не повернешся до мене знов. У венах застигає люта кров . Шукатиму тебе... Твій слід схолов. Моя любов... Коли знайду, Вустами я до тебе припаду, Нап'юсь із джерела і знов піду Шукати далі... Пісню ще складу, Знов загублю. Ти не сумуй, Моя любове, лиш мене […]

Твій доторк до душі Моєї Не перший - не останній Але є І з'явиться вночі Лілея Не пізня і не рання Та цвіте Духмяний квіт тремтить Чекає Душа не може спать Дріма З-під вій сльоза блищить Стікає Тремтливо по щоці Одна 27.02.2024 ©Ірина Вірна

На обрії світанок розцвітає, Як полотно художника ясне. Рожева фарба небо обіймає, Й життя навколо світле, чарівне. Пташині співи ніжно прокидають, Туман легкий в долині шелестить. Дерева у серпанку розквітають, І річка тиха сяє, як блакить. Промінчик сонця землю зігріває, Торкнувшись трав, як лагідний струмок. Життя новий свій […]

Не помічала… Все було в тобі — У погляді, що снився у журбі. До миті тої, як в очах твоїх Розтанув світ — мов тінь без слів. І я осліпла. Пустота. Лиш ти. Навіщо зазирнула..? Перегорнула все на «до» і «після» в мить. Тепер шукаю твої очі коридорами. […]

Ти пішла і навіки застигла у серці, Що мов жаром пекельним рвалося з грудей. Ти пішла і воскресли поховані мерці, Що гріхами моїми були серед людей. Ти пішла і подих завмер в мені болем, Тих казок, що намріяв я досхочу. Мов опудало стою тепер зимним полем, Мов зашиті […]

На полицях — досконалі, без тіні вагань, Зі стандартним обличчям і вічною славою. Вони — еталони чужих сподівань, Стоять у музейній глушині крижаною заставою. А я — серед них, ніби теж з ідеалів, Хоч маю лиш зовнішність — маску, не суть. Усмішка — звіт, а не спалах печалі, […]

Пишу, коли плачу. Не в силах мовчати — Цей вірш мені ближчий за подих живий. Сльоза — не для світу, сльоза — щоб зізнатись, Як тяжко в мені уживається біль. Коли не лишилось ні слів, ні надії, Я сідаю в темряві, мов у сповідь. І кожна рядкова розбита […]

Я пригадую знову... Веселкове кохання… Мов мелодії звуки, в кришталевій росі... Наче музики серця пориви останні Зігрівають й леліють усі миті в житті... Відчуття пурпурове в весняній заграві, Мов промінчиком сонця по шибці бринить... І танцюють у пам'яті круговерті життєві... Все нехай зачекає.... Ще раз хоч на мить. […]