Де тіні гострять грані прохолоди,
І тиша п’є із простору лиш тінь,
Міняє всесвіт сутність і породи:
Гірський кришталь — у темряву видінь.
Скло загусає в бронзових коріннях,
Ріка міняє плину полотно —
Там, де цвів ранок в сонячних проміннях,
Тепер кипить бурштинове вино.
Ми — лиш незрима мить в метаморфозах,
Де думка в'яже тихий силует.
Згорає біль у крижаних прогнозах,
Щоб перелитись у нічний сонет.
Стають думки зітханнями туману,
А смуток — мінералом у землі.
Є ціль у всьому, і все без обману —
Ми лише танець світла в кришталі.
22 липня 2026 р.
