Час тихо лине в зоряні завіси,
Немов туман, що тоне в глибині.
А осінь сипле різнобарвне листя
Й дощами гасить теплі літні дні.
Спадає ніч на тихі сонні води,
Немов туман, що тоне в глибині.
Цей давній смуток світу і природи
Несе глухе відлуння вдалині.
Поволі й тихо розтають без слова
І в'януть в небесах нічні вогні,
А перша щира зоряна розмова
Лиш спогад залишила у вікні.
Медовий спокій затікає в душу,
Немов туман, що тоне в глибині.
Слова різкі його вже не порушать —
Вони, мов сивий попіл на вогні.
За стінами чужі, примарні кроки,
Німий екран і заспане вікно.
Навколо простір — надто вже глибокий,
Весь світ навколо став старим кіно.
Стихає вечір у холоднім глянці,
І ночі тінь сідає на плече,
Щоб знову зорі розчинились вранці.
А час, крізь пальці, мов вода… тече…
21 липня 2026 р.
