Маленькі тіні у холодних залах,
Де тиша б’є у стіни, мов прибій.
Їм мами колискових не співали —
Їх заколисував кривавий бій.
Дитячі очі просять допомоги,
Вміщають біль — дорослим не піднять.
А їхні чорні ночі — це тривоги,
Де шепіт й шелест в розпачі кричать.
Розносить вітер їхні схлипи й стогін.
І рвуться в небо душі-журавлі.
У серці — лиш війна й застиглий попіл.
Осиротілі сонечка землі…
Там, де колись росла вишнева гілка,
Тепер стирчить обвуглений каркас.
І плаче в темряві дитяча скрипка
Про тих, кого забрав цей лютий час.
У погляді дитячому, крізь сльози,
Знов посмішка засяє крізь пітьму.
Як зникнуть вибухи, війна й загрози,
Коли любов шепне: «Я обійму».
10 червня 2026 р.
