Ідемо по життю крізь сміх і сльози,
Крізь чисте небо, темінь і грозу,
Крізь літо й зиму, крізь вітри й морози,
Вплітаючи і осінь, і весну.
То тонемо у відчаї і горі,
То знову віднаходимо свій шлях.
Шукаємо в пітьмі далекі зорі,
І маємо надію у серцях.
Час невгамовний мчить, як дикий вітер,
Розвіює він спогади й жалі.
Наш кожен крок — це мить зі слів та літер,
Що пишемо щодня на цій землі.
Збираємо у кошик власні роки,
Як стиглі яблука в чужім садку.
Сповільнюємо втомлені вже кроки
На цій дорозі, дивнім рушнику.
А час гортає пам’яті сторінки,
Де кожен спогад — то старе кіно,
І затишно стає від тої думки:
Що мало бути — відбулось давно.
Лишається лиш тиша вечорова,
Сліди на денці кавових горнят,
І ця проста земна, німа розмова
Самих з собою крізь роки назад…
10 червня 2026 р.
