Тонути в думках своїх щодня —
виклик чи кара з небес?
Солодких, мов вата цукрова.
А часом гірких, як весна,
Що знову вертає слова.
Бо вибору, мабуть, нема —
Між болем і тихим спокоєм.
Думки не розвіє зима,
Не змиє дощем ні з вчора, ні з вою.
Не вдихнеш їх, мов дим від цигар,
Не спалиш, мов лист осінній.
Подумки падаєш в жар,
У вирій — без тіні провинній.
Не знаєш, як жити тепер,
Як бути, коли все гасне.
І тільки шепоче вечір:
"Важко… але не марно, не марно"
<br>Ольга Худан
