Сучасні вірші про війну: авторська поезія незламності

Вона колише тишу, як дитину. В її тремких руках тріпочуть дні. Долоні спрагло тягнуться до сина, Який біжить до неї уві сні. А чашка — незавершена розмова, Застигла кава, зачерствілий хліб. Був син — залишилося лише слово, І тиша береже цей рідний слід. В дворі колише вітер її […]

Закляк в повітрі металевий звук, Смертельна ніч несе жаху лавину, У голові лунає серця стук, Від страху в роті гіркота полину. Сирена ріже тишу, мов ножем, У небі місяць блідне від тривоги. І кожен крок здається вже чужим, Світ перевернутий забув дороги. Тремтять і деренчать крихкі шибки, Від […]

Закляк в повітрі гострий, мертвий звук, Смертельна ніч несе жаху лавину, У голові лунає серця стук, Від страху в роті гіркота полину. Сирена ріже тишу, мов ножем, У небі місяць блідне від тривоги. І кожен крок здається вже чужим, Світ перевернутий забув дороги. Тремтять і деренчать крихкі шибки, […]

На бетонній стіні ваші очі живі, Гордо дивляться знов з любов’ю. Наші рідні сини, що в бою полягли, Заплатили за нас своєю кров’ю. На бетонній стіні ви муралом лягли, В нашу пам’ять навічно, до болю. Щоб серця поколінь назавжди зберегли, Вічний подвиг та омріяну волю. Пробігає життя, пролітають […]

Світ розітнуло. Ми тепер — як скло, Яке залізо вибило із вікон. Нас у чужі країни занесло, Де кожен ранок — вже не пахне хлібом. Лиш сонця скалки гострі в вітражах Нагадують світ рідного нам дому. Хтось у берлінських пабах глушить страх, А хтось несе в собі незриму […]

І буде пахнути полином перемога — Не димом, не тріумфом, не вином. Вона прийде, як зранена дорога, Що зазирає втомлено в вікно. Час забинтує небо синім шовком, Прошиє хмари нитками дощів. Цей день застигне нерозкритим згортком Серед залізних, спалених кущів. Ми будемо мовчати, наче стіни, Очима гладити холодну […]

-Де ти сину? -Мамо я не знаю. -Чому ти синку зі-мною не в раю? -Мені спекотно, мене тут мамо жарять. В чорні смолі, мамо, я сиджу. -Казала тобі сину-не іди ти воювати. На братський народ, за нашу клятую русню. Тебе із неба, сльозами буду поливати. Може хоч трохи, […]

Ночами я все ще, мила, Обвуглену бачу землю, І наче душа безкрила, В обіймах ходить зі смертю. Я бачу згоріле дерево, Поля, що навіки спустошені. Я наче продав задешево, Міста, що артою розтрощені. Я наче продав за спокій свій, Братів, що в посадках залишились. Вони забувають голос мій, […]

Земля кричить під чорними хрестами, Дощ не змиває злочини страшні. Час не зітре — ні зараз, ні віками, Нелюдські звірства клятої русні. Був Маріуполь — ніби рване серце, І Буча — жах, траншеї, трупи, лід. Оленівка — обвуглений концтабір, Спланованого пекла чорний слід. Могили свіжі в парках, при […]

Це місто, що живе. Ще зберігає спокій І видимість пристойного буття. Неспішно люди йдуть по вулиці широкій Асфальтами стираючи взуття. Величний банер привернув мою увагу: "Місто-герой" - написано на нім. Червоний зміст на чорнім фоні - противага Ворожим КАБам, що по місту б'ють оцім. Тут звуки вибухів, стрільби […]

Цей біль не має дна. Він палить груди. Там пустка замість серця запеклась. Стоїть одна. Застигла серед люду. І в небо — крик, мов дамба прорвалась: — Будь проклята війна й криваві руки, Що цілили у сонечко моє! Нехай моя біда й сльоза розпуки Караючим вогнем на них […]

Чорне сонце застрягло у горлі, як грудка вапна. На колінах повзе по кімнаті гнучка тишина. Твоя хата тепер — понівечений і пустий дот, Руки стримують крик, затискаючи скошений рот. Ти не плачеш сльозами, бо сльози занадто малі, Ти стікаєш мазутом у тріщини горя й землі. Батальйон відійшов в […]