Вірші про життя: філософська лірика та роздуми

"Терпи, терпи!" - мовляють люди Куди не глянь - вони усюди. Краще знають як вчинити, І як життя твоє ж прожити. Де не ступнеш - тобі порада Крок вперед і знову зрада.. "Терпи, терпи! - кричать вони А ти з життя таких гони. Бо тільки знаєш ТИ як […]

-- Розвій, вітре, всі думи, печалі, Розшукай мій загублений сміх. І той кинувся поспіхом в далі, Між дерев, між безліч доріг. Шелестіли берези, тополі, Не з'являвся загублений сміх, Все хотілось спитати у долі, Чому так, за який такий гріх? 11.01.2026. Ганна Зубко

Вітер з півночі дме, жуть! Злий, неначе голодний звір, Хмари чорні спішать, пруть, (Дуже холоду хтось хотів!). Не тикну в себе пальцем, ні, Одягну́ся тепліше --- й в путь! Коли блимнуть уже ліхтарі --- Тоді ноги у дім зайдуть. Густі сутінки за вікном, Вітер далі дерева гне, У […]

Рука так донжуанно пестить щось за вухом, його рожевість зраджує нетривкість цноти. В очах туман, не дихання -- важка задуха і пристрасть вже перемагає спротив. Співають про кохання ніж з бруском у парі, неголений "коханець", димний запах "Пріми". Сусід прелюдію вже цідить у склотари, шукаючи щось по хазяйчиних […]

Ви знаєте, а я не тужу... Не кір дитячий -ностальгія у закодованного тліє. Всі п'ють, а я довкола кружу, бо ти не хочеш, чи не смієш? Питання " на засипку", друже. Ви знаєте, я зненавидів, коли до хрипу "ненько", "ненько", в кишенях мнуть щось помаленьку, як у Мадриді […]

Вітер листя цілує в дощ, Білі стіни пустих хатин, І шипшину колючу тако́ж, І старий, почорнілий тин. Торкнусь сумом своїм всього́, Уколю́ся --- нехай, то й що ж, Вже із то́го нічого мого́, Й чужі вітер уже і дощ. 30.12.2025. Ганна Зубко

Ти, певно, не знаєш, настане той час: Я тихо спущуся до тебе з небес На вії легеньким мов пух вітерцем У сон твій - немов у вікно промінцем. Дитячим рум'янцем у пам'яті зрину, І болем у серці з гіркого полину, Стечу по щоках гарячими ріками, Мій образ застиг […]

Минув час, коли сльози лились На зруйнований вщент цей світ. Там, де ангел впав колись, Залишився світлий слід. Хтось не спав усю ніч темну, Хтось уперше горе мав. Бо у серці біль невпинний Тихо істину відкривав. І хто вдарив найсильніше Ангела, просто у скроню, Не відмиє крові більше, […]

Він лежав, неначе птах, Крила в попелі — поранені. Та в очах — ні краплі страху, Хоч ті крила й зламані. Він шептав без лицемірства: «Не губіться, люди злі. Жити краще без убивства — Світ народжується в мрії». Та один із тих, хто бив, Стримать ярості не зміг […]

Впав із неба промінь світлий — То не зірка, то сльоза. Ангел в білих крилах чистих Йшов, де чорна йде гроза. Йшов крізь крик, крізь пил і втому, Крізь байдужість, біль і страх — Ніс любов у світ поламаний, Де лиш холод, смерть в очах. Де серця — […]

Постукував дощ, вітер хмару гонив, У сутінках вечір дворами бродив, І юний хлопчина, як сам забажав, З дівчам до бабусі її завітав. Тривога змінилась на радість в очах, Знайомство відбу́лось в коротких реча́х, Й поринула старість у свій юний вік, Що був не учора і не торік. Вже […]

Там, де колоситься пам’ять в житах, Де листя шепоче про долі забуті, Стоїть тиша ніжна у теплих хатах, Немов оберіг від розлуки та люті. Там сонце ранкове сходить із-за хмар, Торкнеться землі золотими руками, І кожен промінчик, немов святий дар, Життя повертає з глибин між роками. Там стежка […]