Філософські вірші: глибокі роздуми про сенс життя та вічність

Один про одного складаєм дифірамби, А поза очі літри бруду ллємо, Коли ж потрібно - одягаєм німби, Та щиро усміхаємось своєму... Один одному ставимо підніжки, А грубіяну плюємо у кашу... Не переймаючися цим ні трішки, Все скаржимось на долю нашу. Якби ж ми йшли, не підставляючи другого, Допомагали […]

Чи ти щасливий? Спитай себе одного разу перед сном. Нехай сніжинки, наче в казці, в танку кружляють за твоїм вікном, На стінах танці під моторів спів тіней автівок, світла ліхтарів. Скоро антракт, finita la comedia, А світло й тіні ще танцюють в такт, Стихає за вікном сумна мелодія, […]

Меланхолійна осінь візьме свій мольберт І золотими барвами заповнить простір, Залишить після себе на десерт Заплутані думки й холодну постіль. Давні образи, зради і тривога — Все вирина зі спогадів свавільно. У кожного своя складна дорога, Хтось раб минулого, а хтось від нього вільний. У кожного свої є […]

А знаєш, так буває: Думки у голові кричать, Серце з грудей вилітає, Губи німіють і мовчать. А знаєш, іноді трапляється: Очі в очі, у них печаль. В минулому залишились дівочі Страждання від кохання, їх не жаль. Колись були прогулянки нічні, Розмови про буденне і високе. Глибокою зимою, в […]

Я знову розчиняюсь і зникаю Знову перестаю собою бути І як спинити цей процес не знаю Бо хочеться себе не втратити і не забути Змінює мене час, змінюють люди Змінює кожне слово і проблема Вдихну повітря ледве свіже повні груди Така собі життєва теорема. Я тихо розчіпляюся на […]

не маю крил, щоб літати маю слова, щоб писати збережу їх сухоцвітами на сторінках збірок своїх не маю крил, щоб літати маю голос, щоб про важливе сказати не маю крил, щоб літати маю серце вразливе де спогади лишились архівами не маю крил, щоб літати маю серце, аби любити...

не маю крил, щоб літати маю слова, щоб писати збережу їх сухоцвітами на сторінках збірок своїх не маю крил, щоб літати маю голос, щоб про важливе сказати не маю крил, щоб літати маю серце вразливе де спогади лишились архівами не маю крил, щоб літати маю серце, аби любити...

Життя помчало потягом крізь час й епохи, А я немов в останній стрибнула вагон. Тривога у душі здійнялась переполохом: А що як сплю я, а що як все це сон? І я прокинусь в затишній малій оселі, Помчу в долину, щоб зібрати трави. Здалеку усміхнуться діброви й скелі. […]

Від сонця поцілунки день прийняв, У зелені, у квітах плине раєм, Свої обійми вітер дарував, Іде в них день, всміхається, зітхає. Повільно йде, ступає день за днем, І шум його, і тиша огортає, Здається білим й вороним конем, Копитів стук то є, а то немає. Впліта у гриву […]

Якби ти дозволив собі Бути Ти б не говорив про себе крадькома, намагаючись " втиснути своє я" у рамки Якби ти дозволив собі Бути Ти б знав, де твоя межа І де не твоя територія Якби ти дозволив собі Бути Ти б навчився слухати своє тіло І не […]

Життя змінило свої темп і ритм, Природа вносить певні корективи, Лише кохання має свій незмінний алгоритм: Завжди шалене та сміливе. Не того кольору дощі ідуть, Морози в квітні нормою вважаються, Хиткими нерви кожну мить стають, Та віра кам’яною залишається.

Все написане одним почерком, Все будується за стандартами, те, чого не зовсім хочеться, завжди чогось дійсно вартісне. Дресируються непокірливі, Приручаються неприборкані, Хтось зависнув над прірвою, Когось – досі щось то́ркає. Все мальоване тільки лівою, Все написане – оприлюдниться, Маєш бути надто сміливою, Страх тренований згодом губиться.