Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Вони збирали зиму в рукави І гріли пальці об холодні зорі. Де бракувало слів, вони жили В єдиному дзеркальному просторі. Він бачив тишу у її очах, Вона ж пила його гарячі тіні. Іскрилася дорога в ліхтарях, Якою йшли, усупереч рутині. Там розсипалась логіка у сміх, Коли від суму […]

Цвіте кришталь у тиші з порцеляни, І шовком дихає весняний сніг, А місяць срібну нитку сяйвом ткану Вплітає в сни, що впали на поріг. І тануть сутінки в глухих просторах, Скидає вечір зорі із долонь. А вітер у дзеркальних коридорах Гортає віддзеркалення погонь. Там час плете мереживо зі […]

Нарешті відпускаю. Все. Іди. Нехай дорога стелиться, мов килим. У чашці кави тануть всі сліди, І день стає прозорим та безсилим. І сканер, що малює тихий хід, Вже не зчитає прожиті хвилини. Минуле йде в підземний перехід, Де розквітають кахлі та ліпнини. Прощай. Повзи, як равлик по стіні, […]

Живеш отак у планах і надіях, Фантазіях і мріях, бачиш сни... І почувався би відмінно в цих "подіях", Аби не дійсність і безжалісність війни. Коли відволічешся від тривоги, Від вибухів, гудінь БПЛА, Здається, що ти завжди маєш змогу Життя контролювати. Як бджола, Ти зранку "перевіриш вдома соти, Почистиш […]

Страх тихо їсть хвилини із фанери, Застиглі на краю мого життя. Іржавіють небесні револьвери, Стріляючи у прірву забуття. Час витікає ртуттю з-під шпалери, І протяг в’яже з нього вже вузли. Там свій мовчазний бій ведуть папери Крізь пальці, що із попелу зросли. Тінь приміряє сукню із бетону — […]

Крізь тріщини свідомості щоночі Тече у наші сни частинка правди. Вона змиває грим, судомить очі, Висвітлює ілюзії і зради. Там час стає липким, немов варення, А спогади — мов риби фосфоричні. Вони ковтають наше сьогодення І відкривають істини містичні. Там стелі відпускають аксіоми, І душі ходять босими по […]

Я не прийду з багряним смолоскипом, Не стану криком різати пітьму. Моя відплата проникає грибом Крізь горду і німу твою тюрму. Вона впаде не каменем, а ртуттю, Що тихо затікає під паркет. Загорнута у шовк, залита люттю, Як заржавілий і старий корсет. Це буде помста кольору оливи — […]

Багато зайвого було В житті і не за планом, Щось залиши́лось, відійшло, Сховалось за обманом. Перечеркнути б щось, що є, А щось би повернути, І пам'ять з схрону дістає, Що не вдало́сь забути. Фото із підписом старе Навпіл ділю́ відразу, Із негативу воно все, Навіює образу. Новіше трохи […]

Цілувала ті стіни, йдучи́ до дверей, Їх і гладила, наче дитина, Всього́ кілька слів прощальних речей, І подяка там, і... провина. І пішла назавжди́ за поріг, Залишивши чужим те, що гріло, В різну пору, у дощ та у сніг Веселило і... хоронило. Огляну́лися ще від воріт, Не махали, […]

Терзають душу спогади порою, Нема до себе й краплі співчуття, То ж посиджу́, під деревом посто́ю, Щоб втихомирити болюче каяття. Мов реп'яхи думки ті причепились, Зірвати б їх та кинути в сміття... Гілки́ із вітром плеч тулились, З-під тіні зиркала земля. 05.08.2026. Ганна Зубко

Ми — наче скло, що вилите з води, Яке тремтить на грані дня і ночі. Ми біжимо і губимо сліди, Уламки скла кидаємо тьмі в очі. Життя людське — мов спалах сірника, Мить промайне — залишився опалок. Тримає нас чиясь тверда рука, Але із часом — тліє лише […]

І серед звичних істин живе тиша, Яка питаннями ламає світ, Мов сольовий кристалик, вперто кришить З середини цей сталий моноліт. Вона повзе, як плісень живописна, По рівних строфах догм і теорем, І раптом кожна буква рукописна Вагу втрачає посеред дилем. Там, де були стовпи гранітні «треба», Тепер стирчать […]