Сучасні вірші про пори року: пейзажна лірика від наших авторів

СторОнюсь літа із-за спеки, У осінь рвуся, де дощі, Гніздо де кидають лелеки, Не докучають комарі. Трава там інша і калина, І клен мов золотом умивсь, У інших гронах горобина, Туман по-іншому стеливсь. Там свіжа, ніжна прохолода, А рОси жменями хоч пий, Там вся погода --- насолода, І […]

Осінній день узяв за руку Й повів, не кажучи куди, А чи у зустріч, чи в розлуку, Чи так стежиною пройти. Нехай веде в усе відразу, Й у вітер, в дощ, у листопАд, Густий туман іще закажу, Посеред ночі --- зорепад. 08.08.2025. Ганна Зубко

Нащо ти, спека, споганила літо? Воно було кращим, ніжнішим, повір, Вже вікна і двері всі, майже, відкрито, Все всюди у втомі, спустошений двір. Задуха у днях, у ночах поміж снами, Зник вітер, сховався, згадалась зима, Мороз як за щоки, за носа щипався, Та поза вікном завірюха гула. Зима […]

Відгримів день останній серпневий, Через справжню пройшовся грозу, Завтра осені, в день вересневий, НапишУ щось, словами сипну. ЛистопАд там у руки спіймаю, Здійму хвилю на річці веслом, Кличу осінь уже, підзиваю Календарним наступним числом. В її простір зайду, увіллЮся, У красу задивлЮся земну, Прохолоди уволю нап'юся, У долоню […]

Ніч купалася в місячнім сяйві, Згодом день весь купався в дощі, ПелюсткИ позвисали на мальві, Поріділи, здавалось, кущі. Розляглася трава, поруділа, Забруднилась на мокрій землі, Уже літня пора відгриміла, Поступилась осінній порі. Перші зграї звуть інші з собою, До птахів, в небо погляд зведу, Перехрещу, в задумі постОю, […]

Бурчав автобус щось дорозі, Між пасажирів --- тишина, А за вікном та сАма осінь, А ні весела, ні сумна. Усе, покрите жовтизною, Лягало листя поміж трав, Торкався хтось вікна рукою, А хтось задумливо мовчав. Дупласті липи в ряд стояли, Грайливо промінь пробігав, Стомились очі, ледь дрімали, Автобус втому […]

Густий туман завис стіною, Скрізь тиша спокій берегла, Ховалось листя під водою, Жовтіла, гнулася трава. Повсюди осінь --- подих свіжий, ЗемлІ неміряно пройшла, Теплом вкриває усе, ніжить, У небо зграї підняла. Стала з веселої сумною, Сердешний вітер утішав, Усякий день її журбою Стежки, дороги застеляв. 14.06.2025. Ганна Зубко

В розгарі літо, дні буденні, Жарою втомлена земля, Зустрілась тінь в густому клені, Рятівна ниточка моя. Не сяду --- нІде, обіпруся, Клен сильний , втримає мене, На небо дИвлюся-молЮся, А раптом спеку відведе. Розчарувало уже літо, Якби до осені втекти, Туди, дощами де полито, Густі тумани де, вітри. […]

Очам не вірю, невже літо ? Була недавно ще зима, Усе вже щедро обігріто, Коситись проситься трава. Червневі ранки, дні і ночі, У небі зоряні поля, Красою квіти врочать очі, А чи то близько, чи здаля. Та скоро липа задухм'янить, Заколосяться всі поля, Повиснуть яблука рум'яні, Увагу братиме […]

Гроза червневою порою Під гуркіт грому забрела, Ховались трави під водою, Що, наче, річкою текла. А вітер змійкою звивався, Кошлатив листя, обривав, Злітав до неба й опускався, Усе грозі тій догоджав. На захід сивою стіною, Не зупиняючись, пішла, Уже не білою --- рудою Дивилась хата вслід сумна. 04.06.2025. […]

В спекотні дні, у теплі ночі Троянди квітнуть --- літа дар, Колючі квіти врочать очі, Піднявши пахощі до хмар. І ті сплакнуть дощем-сльозою, Яку вслід вітер обітре, Та знов пекельною жарою День у троянди забреде. Не захистять гілки колючі, Росою вечір лиш сипне, А вже світанок, після ночі, […]

Останнім днем весна вітає, В нім вітер зелень чепурить, Жарких обіймів обіцяє Літо у першу свою мить. Жарою день обдасть і вечір, У ніч задуху зажене, Лише світанок поза плечі Ледь прохолодою дихне. Ніяк те літо не змінити, В такому ритмі вже іде, Схоче --- помірно буде гріти, […]