Українські вірші

А ти дивилась йому в слід… Таємно, щоб ніхто не бачив. О, заборонений той плід! Хто скуштував — не раз заплаче. На людях ви були чужі. «Так треба»,— шепотіли губи. А як лишалися самі — Кохались, до самої згуби! Весь Всесвіт був лише для вас, Годинник сповільняв хвилини. […]

Сніг з туманами — аж за край. Спи, коханий мій, засинай. Твою руку візьму в долонь, Щоб зігрів тебе мій вогонь. Проберусь у твої я сни, Розфарбую їх в кольори, Щоб спокійно ти відпочив В добрих мріях посеред див. За вікном — колядує сніг, Простирадлом на землю ліг. […]

Я б ще кохала вас… та сенсу в тім нема. Літа скотились, мов дощу прозорі смуги. В життя вдирається непрохана зима І витісняє дрібні радості для туги. Я б ще кохала вас, як то було колись. Коли у мріях сподівання засинали, У пелюстках черемхи сад пахучий кривсь, Та, […]

Та йдіть вже з Богом! Най так буде. Сточились нерви нанівець. Там світ широкий, інші люди. Терпіння має теж кінець. Беріть собі, що вам потрібно. Можливо, щирість чи любов? Коли відсутнє злато-срібло, То й не чекатиму вас знов. Не має сенс самовіддача. Її знецінено давно. В ціні: авто, […]

Нові часи — нові «герої». Заміс брехні, піару й зла. А істина — бреде в ізгої, Слізьми промокла, аж до тла. Аби ж слізьми, а то ще й кров’ю! І ноги збила в мозолі. Не за фальшивою любов’ю, Що труть вам в мізки королі. Вдивляється в пусті обличчя, […]

Не вір тому, хто спраги не відчув, Говорить, що вино води смачніше. Напевно, в скруті сонця він не був: Під впливом жару кров стає густіша. Не вір тому, хто бід не переніс. Бо співчуття не коштує нічого. Закриється лаштунками куліс, Аби не доторкнулося самого. Не вір тому, хто […]

— Скажи, біднячко, змучена боргами, За скільки чорту душу продаси? Ридма ридаєш, мов під батогами. А за угоду — гроші попроси. Чому мовчиш, як в рот води набрала? Не мовиш й слова, оніміла ти? Дарунок долі, мабуть, не чекала? Що? Молишся своїм святим? Вони бездушнім більш не знадобляться! […]

Що, вибачайте, вам до мене? У нас в крові є рідні гени… А до сьогодні? До тепер? З мого життя вас вітер стер? Ви бавилися в насолоду. Мов в картах, краплену колоду, Мене поставили на кін… Цим й зачепили долі дзвін, Про неминучість бумеранга. Тут й не шукай […]

Чудні пронизливі вітри… Блукають світом неприкуті. В чужі шниряють закути, Ще й люблять в вікна зазирнути. Перевернуть листки книжок, (Ну хто, скажіть, про це їх просить?), Із хат, замкнутих на замок, Крізь щілі, якось, пил виносять. Та й рознесуть на цілий світ! Щоб довести свою нікчемність. То тут, […]

На дорогах загублених мрій — Намагайся мене не зустріти. Я там дощ, той що зрошує квіти, Конденсатом вологості вій. Берегами засохлих надій, Не шукай побудований замок. Залишивсь там любові уламок, Що не знищив часу буревій. І в минуле не знайдеш місток. Я його власноруч підпалила, Бо образою править […]

Як добре, коли є в житті той дім, куди душею хочеться вернутись. Коли ніколи ти не зайва в нім і де в турботу можна загорнутись. Тебе ніхто не запитає там: «Чого приїхала і що забула?» Бо непідвладна доброта літам, літам, що пролетіли й не збагнула! В тім домі […]

від неї пахне кавою і недоспаними ночами, в неї звичка не лукавити і бути віч-на-віч із долями їй не дарують квіти і не цілують рани, вона завжди робить більше, хоч здається, що робить мало їй не треба багато уваги, вона звикла жити без пафосу, їй лише треба дрібку […]

Нехай закінчиться все те, що зв‘язане з війною, І чорний ворон всю печаль з собою забере. Нехай не розлучає більше нас з тобою, Бажання жити в нас не забере. Нехай не знає мама, що загинув син… Нехай не плаче рідна в тишині… Нехай той «злодій» не віщує сни, […]

О, якже я ненавиджу ці думи, пусті як сито, чисті як сльоза Вони немов два близьких куми, щебечуть зранку і до сна. Кохання гіркотою в серці отруює моє життя І злість і ненависть палає, чорніє і гниє мов тля. Розпеченим кайданним цвяхом мене надія припекла, Застрягла в грудях […]

Я - жінка, я кохаю та живу, Я вірю, сподіваюсь, не згасаю. Я квітку із бажаннями зірву, Лише добра та щастя зажадаю. Я - донька, я - кохана, я - сестра, Колись ще й матір, бабця й прабабуся. Здається, що життя - то лише гра, І що ще […]

Кохати, шаленіти від побачень. Всіміхатись не чекаючи роз'яснень. Літати, заглянувши в його очі, І знати не заснути вже до ночі. Кохала, веселилась і сміялась. Чекала, забавлялась й залишалась. Незнала, що без тебе я зосталась...

Дивитись в небо і не бачить світла, Слухати птахів і не чути спів. Ти відчуваєш подих вітру, Ти забуваєш все, чого хотів. І розуміючи все це душею, Ти розумом не в силах відшукати, Що саме стоїть в тебе за межею, Чого не в змозі ти комусь віддати. Шукаючи […]

Жити в чужому світі, В світі зовсім не твоїм. Переставати радіти, Кожним хвилинам своїм. І не цінуючи щастя, Бігти кудись в забуття, Не помічати напасті, Сміло ідучи в життя. Можна забути про втому, Біль і прихований страх. Просто прийшовши додому, Скласти новий альманах. Все це бентежить нам душу, […]