Сучасні вірші про пори року: пейзажна лірика від наших авторів

Без сліз сумую, їх немає, Напевно виплакано всі, Та це нічого не міняє, Очі одна́ково сумні. Осінній дощ спиняє тугу, Він для душі немов бальзам. Вже з парасолькою край лугу, Де вітер хмари підганяв. Трава штанин тулилась мокра, Чи може сльози то її, Та ні, бо осінь дуже […]

Яка ж гарна до нас прийшла осінь! Як же мило всміхається всім! Зачаровуюсь нею і досі, Й між туманів і тихих дощів. Провести́ птахі́в небом хотіла б, У росу ще ступити рясну́, Й хміль багровий мені закортіло Заплести́ у шикарну косу́. Прохолодою річки умитись, Хвиль торкнутися, мов сторіно́к, […]

Яка ж гарна до нас прийшла осінь! Як же мило всміхається всім! Зачаровуюсь нею і досі, Й між туманів і тихих дощів. Провести́ птахі́в небом хотіла б, У росу ще ступити рясну́, Й хміль багровий мені закортіло Заплести́ у шикарну косу́. Прохолодою річки умитись, Хвиль торкнутися, мов сторіно́к, […]

Знов до тебе всім серцем тулю́ся, Більш немає до ко́го, пробач, Між туманів твоїх загублю́ся, Щоб здавався неви́димим плач. По просторах твоїх неосяжних, В лабіринтах стежо́к і доріг Я б бродила, без слів кажу́ красних, До утоми нестерпної ніг. 01.09.2026. Ганна Зубко

Вже серпень літо покида́в, Осінь у вересень спішила, Калин рум'янець проводжав Птахів, що зня́ли в небо крила. Світанок свіжістю вітав, Цілунки сонце роздавало, Жовтів листочок, десь спадав, І літо бабине літа́ло. Наївна, мила простота, Як за́вжди, дух перехопила, І та, що зда́леку, й зблизька́, Була і є, і […]

Для мене ліс -- то справжня диво-казка, В яку тепер так хочеться зайти, Осінь, зажди, подай руку, будь ласка, І поведи тим лісом, поведи! Його, повір, я спокій не нарушу, Торкнуся гілки, стовбура злегка́, Та поміж трав свої ноги орошу, Руку подай, моя ти золота! Обожнюю твій ліс […]

Мозок плавиться, в голові напруга, А навколо сирени виють. Серпень яскравий, як папуга, Дні останні спекою тліють. Все, що достигло — у врожаї, Хай взимку їсти що буде. Серпень складає лічені дні, Ось вересень скоро прибуде. Ще спека пече, ще тінь, як завжди, Рятує живе під собою. Та […]

Уже кличе дорога птахі́в В свої далі безмежні, безкраї, Й вітер першим угору злетів, Коли крила ті в небо здіймали. Літо дивиться з жалем услід, За́йде осінь --- жалю́ ще добавить, І на серці жаль попелом ліг, Сумувати ще довго заставить. 27.08.2026. Ганна Зубко

З нетерпінням її вигляда́ю, Руку тягну крізь ночі свою, Погляда́ю у далі безкраї, До уваги всі зміни беру. Вже десь яблука в тра́ви спадають, І птахи вирушають в політ, Дні останні вже літні минають І осінні зайду́ть на поріг. Буде вечір спускатись раніше, Привертатиме захід усіх, Мені б […]

Уже літо потроху згасає, Його дні добігають кінця, Промінець на плечі́ упіймаю Й посаджу́ на краю стільця. Й посаджу́ іще божу корівку --- Дуденька́, що у крапочках весь, На оту он, нахилену гілку, Чи оцей, біля ніг бур'янець. На метелика дивляться очі, Та́кож квіти, а чом би і […]

Зашарілася вже гороби́на, Хміль все далі угору поліз, Знову спека злегка́ притомила, Адже літо, серпень ще скрізь. Виснуть яблука, груші і сливи, З насолодою хтось уже їсть, Вже гуртами птахи полетіли, Та й і дощ вже не частий гість. 23.08.2026. Ганна Зубко

Зустрів вересень в школах дітей, Нагадав всім, що він -- це вже осінь, Прохолодніший серед ночей, Що жаркими здавалися досі. Десь рум'яні вже яблука й ні, В траву падають й виснуть красиво, Панорами веселі й сумні, Притаманне це осені диво. Якщо чесно -- втомив вже асфальт, У природу […]