Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Ти пам’ятаєш, як тоді було, Коли довкола все горіло й тліло? Ми берегли крихке душевне скло, Шукали слово, щоби спасти тіло — Втекти від страхів й дихання в хребет. Ти кажеш: «Час іде занадто швидко». А я дивлюсь на залишки, скелет І бачу пульс життя, як тонку нитку. […]

Ти пам’ятаєш, як тоді було, Коли довкола все горіло й тліло? Ми берегли крихке душевне скло, Шукали слово, щоби спасти тіло — Втекти від страхів й дихання в хребет. Ти кажеш: «Час іде занадто швидко». А я дивлюсь на залишки, скелет І бачу пульс життя, як тонку нитку. […]

Уранці світ прокинувся в росі, Де сонце тче із золота стежини, І вітер будить на тонкій струні Із павутини — трепетні хвилини. Виходить сонце — мов живий оркестр, Розсипавши акорди над полями, І кожен крок його — це світлий жест, Що розчиняє тіні поміж нами. І небо тане […]

Сонце нам сипле проміння в долоні, Кутає плечі у шаль із небес. Тануть тривоги у теплім полоні, Світ за єдину хвилину воскрес. Вітер лоскоче розквітлі каштани, Промінь по квітах і листю біжить. День цей вмивається ранком духмяним, Кличе в дорогу нас неба блакить. Кожна краплина і кожна стеблина […]

Дні, всі одна́ково сумні, Ведуть колючою стернею, Й лишають тріщини в душі, Злегка притрушені іржею. Росте корозія, плете Свої іржаві метастази, Ще більше суму додає У новостворені обра́зи. Не зупинити ріст її, Усяка хімія безсила, Вповиті в сум всі дні мої, Де я безпомічна, безкрила. 10.07.2026. Ганна Зубко

Ідеш одна… У порожнечу… У дику тишу, в новий такт. І це не зречення, не втеча — Це із майбутнім твій контракт. Ти рвеш усі зв'язки — й ментальні, Горить каміння, дим без меж. І лише дні свої сакральні В пусту валізу загорнеш. Ідеш без слів. У даль […]

Я звичайна — як ранок тихий, Як стежина поміж трави. Без прикрас і нестримного крику, Ніби шепіт вітрів чи листви. Не свята, не грішна — людина, Зі своїм теплом і вогнем. То м’яка, то міцна і незгинна, Я приймаю себе кожним днем. Я звичайна — та в цьому […]

Пройшов моїм життям, мов пшик — Миттєвий магнієвий спалах, Як триптих, що в кутку застиг, Де фарба безпробудно спала. Ти зник, як вуглекислий газ З ситро у недопитій склянці, Як безтурботний ловелас, Який кружляє в буйнім танці. Твій слід — не шрам і не тату: Частинки попелу з […]

Ніч. Бринить ключами тиша, Що від скринь моїх думок. Я на день їх замикаю На міцний німий замок. А вночі підступна тиша Відмикає ті замки І на волю випускає Замкнені мої думки. І вони, відчувши волю, Починають шаленіть. Я ж лежу й слонів рахую, Щоб заснути, хоч на […]

Ось душа моя, Морями, океанами відкрита, У небо дивиться Блакитно-сірими очима. Спокійною, мов дзеркало, лежить Поверх води. Там, де лиш безодня, Бувають бурі, І хвилі б’ють об берег В німій зажурі, Коли вона болить. Коли нерівним ритмом серце, Жене гарячу чорну кров, Коли здіймає велетнів залізних, На гребнях […]

Як мало зараз я сміюсь... Мій сміх заіржавів у скрині, Я спогадів своїх боюсь, Що загубилися в полині. Де дівся мій веселий сміх? Втопився в чашці з терпким чаєм? Чи просто у куток заліг — Лежить, а я його чекаю? Спить у розколинах думок, Закутий у холодну хмару, […]

Чого боюся я найбільше? --- Фіналу, звісно, зізнаю́сь, Усе міняється на гірше Та долі за́вжди я корюсь. Щодня прошу́ у Бога сили Та вибачаюсь за гріхи, Щоб руки вправно ще робили, А ноги з легкістю ішли. Щоб пам'ять, розум працювали, Не хрипнув голос, зір не зник, Щоб в […]