Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Розбиті ілюзії — тиша без дна, де гаснуть очікування й сподівання, де мить, коли правда приходить одна, і ріже реальність морозним диханням. Це шрам, що не видно, але він болить, це досвід, що вчить довіряти повільно. Коли твоє «вірю» раптово горить і падає вниз — безпорадно й безсильно. […]

Я прокидаюсь — «героїня дня», без жодних ран, без тиску і без драми. Шепоче тіло: «Чи жива ще я?» а я йому: «Не задавай програму». П’ю воду із святого джерела, (щоправда, чіпси поруч десь у тіні). Мій фітнес-день — дорога від стола до холодильника і в дисципліні. Щодня […]

Нам гаджети оновлюють життя — про це щодня говорить нам реклама. Я теж чекаю краще майбуття… поки — Тік Ток, Фейсбук і це вже «драма». Розумний дім — ну просто дивина: і світло, й кава, й музика лунає. У мене в домі тільки тишина, і дому з “розумом” […]

Не ідеальна я — це очевидно, і навіть зовсім не приховую я це. Буває кава утече — і це не дивно, а то крутим з рідкого зробиться яйце. Не буду я себе вже виправляти ні під чиїсь уявні «треба» або «так». Хоч не до сміху, та я можу […]

Найкраща помста — зовсім не слова, не крики в спину, не гірка образа. Вона приходить тихо, як трава, що проростає крізь «важливі» фрази. Чекав ти бурі — грому і війни, моїх падінь, розбитого обличчя. А я тим часом виросла з весни й навчилась жити без твого «величчя». Ти […]

І знову кличу тебе в сни, Й не пам'ятаю, коли звала, Тихенько, крадьки підійди І заспівай, засумувала. Хай зазвучить знов голос твій, Хоча його я не забула, Такий могутній і низький, А я би вгору потягнула. Прекрасний був колись дует, В роки далекі, ще у школі, Тепер один […]

Я не така, ти не такий, Ми зовсім різні люди, Як дні --- сьогоднішній хмурний, А завтра ясний бу́де. Як пори року різні ми, Чому так Бог парує? Тому й не бу́ло в нас весни І вже не заквітує. Від стра́ху втома, від злих слів, І нелюдськи́й твій […]

Я не така, ти не такий, Ми зовсім різні люди, Як дні --- сьогоднішній хмурний, А завтра ясний бу́де. Як пори року різні ми, Чому так Бог парує? А якщо ти від сатани --- Мене це не здивує. Від страху втома, від злих слів, І нелюдський твій погляд... […]

Налий собі й мені вина, Ти вип'єш, я пригу́блю, Не поспішай, не рвись до дна, Залиш цю звичку згубну. Цига́рок дим я не люблю́ Й палити тут негоже, Чому я досі все терплю́? Чому ми так несхожі? Як тиха ніч і шу́мний день, Як ті зима і літо, […]

Щоби почуть — не говори, Слова не скажуть більше тиші. Її послухай, помовчи — Звучить ця тиша ніби вірші. Не в звуках істина жива, Не в фразах, сказаних навмисне, А в паузі, де є душа — Мовчання душу не затисне. Послухай. Тихо посиди. Почуй, що промовляє тиша. Вона […]

Мене зламати ніби легко: Скажи мені погане слово — І більш нічого вже не треба — Я зламана впаду додолу. Впаду, розслаблюсь, відпочину, А потім з силами зберуся, Подумаю якусь хвилину — І знову встану, підведуся. Нехай мене зламати хочуть — Та не ламаюсь я: лиш гнуся. Після […]

Не винна мова Не винна мова — винні лише вчинки, Не букви сіють темряву й вогонь. Слова — це крила і основа думки, Душа вирішує: що зло, а що закон. Хтось ними ранить — і це не дрібниця. Хтось правду каже, хтось несе обман. Та мова — це […]