Війною вкрадені життя
Не хвате слів , щоб передати біль, Як передати гіркоту тяжкої втрати, Що опустів без тебе рідний дім. Як же без тебе жити, як сказати. Як передати біль їдучих сліз, реальність, що шматує серце й душу. Ти став на захист, а інакше б і не зміг, Бо захищати […]
ЗВИЧАЙНІ ГЕРОЇ!
Живуть в Україні Звичайні Герої. За волю країни встають ВСІ горою! Звичайний Микола, Сергій та Іванко. Звичайна Марічка, звичайна Наталка. Звичайний в нас лікар, звичайний пожежник. Звичане в них серце, душа лиш - безмежна! Звичайний в нас кухар, звичайний водій. Звичайний Назаре, Мишко і Андрій. «Та що ж […]
ЧОРНЕ І ЧЕРВОНЕ В НАШІЙ ДОЛІ
( Відповідь на коментар Стефанії Терпеливець до вірша «ДОЛЯ УКРАЇНИ» ) Доля України й вишиття, Чорне і червоне в ній сплело́ся, Сталося в нас кровопролиття, Го́лови ще й скласти довело́ся. Боляче нестерпно неньці так, Що й свідомість мало не втрачає, Те́рпить біль від орків-посіпак, Та колін пред ними […]
Пахне кавою…
Вона любила каву з молоком... таку солодку з присмаком кохання... і під трамвайний гуркіт за вікном... під супровід весняного зітхання... Вона любила каву з молоком... допоки та, ще пахнула коханням... і марив Львів ранковим тихим сном... Вона не знала, що таке прощання... Ішли роки... весну змінила осінь... Вона […]
Рай, це — Україна
До тебе через біль? Мені болить! Болить щомиті, наче помираю! Від болю вся земля, немов тремтить. Та ще далеко до твойого Раю. До тебе через муки? Бачиш ти як корчуся, шматуюся, згораю! І ще чого потрібно для мети, щоби пізнати щастя твого Раю? До тебе, на жертовник сотні […]
А поїзд стояв лише кілька хвилин
Паща війни -- ненажерливий млин, котрому все мало і мало для млива... Ці зустрічі, в кілька коротких хвилин, до тебе тулюся, цілую, щаслива... Коротка зупинка, перони, вокзал... Хотіла сказати багато, не встигла. Не чула тих слів, що мені ти казав, до тебе тулюся, цілую, щаслива. Спливають секунди, останнє […]
Подумалося
Сирена. Знову ця сирена вранці, на небі висів місяць, мов ліхтар... Подумалося, ми обставин бранці, у цій в'язниці наглядач --кошмар, котрий незримо управляє часом із мапою повітряних тривог. Квартет ракет. Дісталося Черкасам, подумалося -- Де, наразі, Бог?" А місяць все присвічував зловісно, як той прожектор, що шукав літак... […]
Дорослі дяді граються у війни
Сховавши дупи в укриття надійні, обділені останніми мізками, дорослі дяді граються у війни, у пандемії, нашими життями... Дорослі дяді з розумом дитини, з імперськими замашками, притому, мов злодій, до сусідньої країни, заходять начебто до свого дому. Дорослі дяді крадуть, ще й вбивають, байдужість відчуваючи від світу. Дорослих дядь […]
Обнімаю тебе, Україно
Небо, наче волошка -- синє, золотава внизу пшениця. Обнімаю тебе, Україно, незалежна моя трудівниця. Обнімаю, дивлюся в очі, що такі ж, як волошки, сині. Щиросердно признатись хочу, я щаслива -- живу в Україні! І така ж, як держава -- вільна, у розмовах, подіях, вчинках. Незалежна моя Україна, я […]
Оленівка
Кричить душа, не вистачає слів, щоби про біль і муки описати... Так, методично знищують синів, а ми фіксуємо щоденні втрати. І стільки вже назбирується втрат, і стільки болю, відчаю і крику! Що чергу біля райський Врат, не порахує Бог, така велика. А вчора знову сонних, до небес відправили. […]
Ще трішки
Як солодко, прокинувшись від сну, почути серцю дорогі новини: " Ми виграємо, браття, цю війну, звільнили ще частину України!" І ти, -- у географії профан, хоча відмінниця була у школі, все ж розумієш -- лопнув оркостан, і добривами став на нашім полі. І села і містечка -- Південь, […]
Ще трішки
Як солодко, прокинувшись від сну, почути серцю дорогі новини: " Ми виграємо, браття, цю війну, звільнили ще частину України!" І ти, -- у географії профан, хоча відмінниця була у школі, все ж розумієш -- лопнув оркостан, і добривами став на нашім полі. І села і містечка -- Південь, […]
Вереснева журба
Тим, хто більше ніколи не прийде на перший урок... Час на годиннику, наче магнітом тягне прискорену мить. Ти вже скінчилось, обпалене літо... Осінь в порозі стоїть... Хочу писати про листя яскраве, про горобинову ніч... Спалене літо, висохлі трави... І кольорове все - пріч... Де ж то одвічне моє […]
Повернення з полону
Худі, на плечі впала втома, цей поступ зболений, важкий. Бійці вертаються з полону, і Пташка... Всі вони пташки... Без сліз на них дивитись важко, болить, за кожного болить. До мами Катерина - Пташка, в обійми пташкою летить. Хтось плаче, на коліна впавши, боєць наш до землі припав... Немов […]
Михайло Діанов (Піаніст) присвята
Живий. Ти кажеш - м'ясо наросте... Авжеж, поділиться останнім мати. Я думаю сьогодні не про те. Чи може так людина катувати? Не може, однозначно, божий син, а чи донька, усі ми Божі діти?! Назвіть одну із тисячі причин, щоб не вважати руського бандитом! Бандити? М'яко, суть, то - […]
Сьогодні на битву рушають полки
Торкається думки прискорена мить, що жалем по серцю ялозить... Мені, як ніколи, сьогодні болить, несила утримати сльози. А надто, як стрінуться десь вояки, в осінніх листах однострої... На Схід і на Південь рушають полки, на битву прямують герої. Простий чоловік, на руках мозолі, що вчора торкалися плуга... Задума […]
Завтра тобі треба йти
Завтра тобі треба йти. Які ці короткі стрічання! Попереду в тебе - фронти, позаду - твій дім, і кохання. Тобі від'їжджати пора, обійми, цілунки і сльози... Прощається осінь в дворах, і жалібно плачуться грози. Тобі повертатися слід туди, де задимлене небо, де Південь у вирвах, і Схід. А […]
Ізранку ридає свіча
Ізранку ридає свіча, стікають і капають сльози, кричить понад світом печаль, гуркочуть ракети, не грози... І бомкає, не Благовіст, сирени, сигнали тривоги... І вибухи, горе для міст... Руїни - мости і дороги. То - нечисть вилазить із нір, звивається і хороводить. Це - той, одурманений звір, із бункера […]
