Фактор минулого
Ми не вміємо говорити про минуле так, щоб не провокувати розбрат Ми правнуки тих, хто боровся, та, врешті, програв, Тож наші діди і батьки були зламані в цій боротьбі, А з ними і ми безпорадні у веденні справ, Хоч соромно в цьому зізнатися навіть собі. Свята правота переможців […]
Спомин
Ти пробач мене Коли захочеш... Пам'ятаєш іще? Пробач! Ті листівки, туманні ночі, Мрії, радощі, шлях невдач... Мені світить нова дорога, Може важча, може легка, Позбиваю на ній я ноги Біля Лубен чи Кременчука. Десь далеко, у іншім світі Розпростерся в степу Кокчетав, У мрійливій своїй орбіті Там витримуєш […]
І жовтень креслить брижі на воді…
Холодне сонце кидає проміння, Мов стрілами пронизує наскрізь: Січе багряний лист, німе коріння, Занурюючи в землю гостру вісь. Ртуть закипає в хмарах із туману, І жовтень креслить брижі на воді. Осінній день, як вивернута рана, Ховає біль в холодному дощі. Час застигає в бурштині на небі, І хмари […]
Ступінь вища
Кажуть люди, що чоловіки не плачуть, Що болі й розпачу вони не бачать Стиснув кулаки, зціпив зуби мовчки Перетерпів, про котрийсь там раз мовчить.. А коли вже сили більше немає У чарку лихо своє заливає І ось звідси все й рознеслося.. «Він же був перспективний! Що сталося Я […]
Де два крила́ в один політ
Ти чорним ангелом була, Звичайний світ мій ти розбила. Крило майнуло — і пітьма, Немов магніт, із курсу збила. І світлим ангелом була, Як те́рни на шляху́ змітала. Розтанула глуха туга, Полинну гіркоту забрала. Цей запах лине звідусіль, І плинуть сни примарним шовком. Ти то полин, а то […]
Щось
Знову дощить, знову хмари сумні - Жоден промінь не пломеніє, Піднісши долоні свої крижані Під зливою Арктика скніє. Живе все зібгалось від цього дощу - Поринуло в себе. Від зливи Лиш троє сьогодні уже не втечуть: Ти, я і щось особливо важливе...
Вечірнє місто
Затихло місто денного напруження, Стихає гомін працьовитих сфер. Ідуть судоми ділового збудження, Пороки з дна виповзують тепер. Затишшя вулиць перед новим дійством, З дворів ледь чутно шерехи нічні. Гріховні пристрасті виходять містом, Вечірній брук приймає їх вогні. Взлітають ліхтарів яскраві свічки, Струмком біжать уздовж нічних доріг. Дзвенять бокали, […]
Зв`язок відсутній з вашим абонентом…
Ти саме та, чаклунка з моїх снів! Я це відчув за цих чотири дні. Зачарувала моє серце, душу обпекла, В казковий світ на ранок утекла. Де ж ти? Від тебе звісточки нема, У нас весна, закінчилась зима. А в моїх скронях рій думок шумить, Чотири дні пройшли, неначе […]
Туга
Не має щастя берегів, та нетривке воно - Не тане швидше і міраж в пустелі! Ти в дійсності шукаєш паралелі, А ніжний шепіт "Я твоя віднині!" Лиш вселяє тугу ... Як почуття таке з'являється? Хто знає, в ньому є таємна суть? Чому про нього скупо так Говорять, думають […]
Гойдалка
Розгойдує все сильніше, на гойдалці життя! Гойдає як востаннє – завзято, до упору... І ти на ній сидиш – як мале, налякане дитя – Тримаєшся руками, хоч за якусь опору... Та стабільності на гойдалці ніякої нема, Ніколи не було, й напевно, ще не скоро буде... І перед очима […]
Очі живі
На бетонній стіні ваші очі живі, Гордо дивляться знов з любов’ю. Наші рідні сини, що в бою полягли, Заплатили за нас своєю кров’ю. На бетонній стіні ви муралом лягли, В нашу пам’ять навічно, до болю. Щоб серця поколінь назавжди зберегли, Вічний подвиг та омріяну волю. Пробігає життя, пролітають […]
ПЛАЧУТЬ ВСІ, І УСЕ, І УСЮДИ
Кажуть --- плаче гіркими сльозами, Про людей кажуть, плачуть усі, І тварини, що з нами й не з нами, І птахи, навіть дуже старі. Плаче дощ мовчки, вітер ридає, Так шкода́ йому значить дощу, Ніч сльозами усе покриває, Поміж трав залишає росу. І туман плаче згодом, як сяде […]
НІХТО НЕ ОБІЙМАВ, СЛЬОЗУ НЕ ВИТЕР
Ніхто не обіймав, лиш тільки вітер, Цілунками ніхто не засипа́в, Й непрохану сльозу ніхто не витер, Коли злий рок життя те руйнував. В якім жили її думки і плани, І доброта бездонна в нім жила, Та непомітно з часом позникали, Немилосердна знищила злоба́. Роки ішли і зовнішність міняли, […]
ПРИКРАСИ РОЗГУБИЛО ЛІТО
Вже комарів не чути ані звуку, Десь зрідка мухи, зграями не пруть, Не зможу вже на них підняти руку, Якщо в Червону книгу занесуть. Метеликів не бачу --- того дива, Що залітало, і не раз, в квітки, Оси великої, що з легкістю точила Для габаритів сво́їх дірочки́. Чомусь […]
Спекотно
Спекотно, мабуть, буде й тридцять п'ять. Вітрець легенький ледве-ледве лише. А дні так невмолимо, звісно, мчать, Ти скажеш: середина літа лише. Це календар, віднині менший день, Вже вечоріє швидше, невблаганно. Лише порідшав хор птахів пісень, А так все зеленіє бездоганно. Спекотно, люди поспіхом у тінь, Або чекають вечора […]
* * *
Я коментую лише те, Що до душі припало, Нехай веселе, хай сумне, Та рима співпадала. Щоб перехоплювало дух, Вернутися хотілось, Читалось подумки і вслух, Струмочком щоби ли́лось. Щоб розділові знаки скрізь Рядки ті прикрашали, Я, коли вірш в натхненні зріс, „За" обома руками. 20.07.2026. Ганна Зубко
ДИВЛЯТЬСЯ ОЧІ
Дивляться очі крізь вії на світ, Слідом думки визирають, І небо манить, і диво-політ, Де крила птахи розправляють. Ро́зкішшю ма́нить вся літня пора, Що грозами зелень купає, Іде час повільно і швидко ступа, Єдиний спочинку не має. Десь вітер шеле́сне, підхопить чийсь звук, Десь радісний промінь приляже, Відчує […]
БЛИМНУВ СВІТАНОК
Ніч карбує під вікнами крок, І годинник настінний хвилини, Темрява де з бокі́в фірано́к, Де сон не зайшов до квартири. Тиша там за вікном, тиша тут, У якій лиш зітхання витають, Циферблатом все стрілки ідуть, У години хвилини збирають. Блимнув небом світанок в вікно Та росою між щебету […]
