94
Як її не любити Мою Україну В її горем прикритих Широких степах Ці бандити у владі І сусіди прокляті Накидають цікаве На нелегких стежках Дайте волю народу Дайте владу народу А народу при владі Дружнього копняка
93
Пробач що розумом своїм слабким Тебе до краю не збагну я і в літерах людських смішних Твою Любов так рідко заціную Але усе усе стає інакшим і я Тебе здаеться розумію коли торкаїшся моїх плечей, і раз пораз в потилицю цілуєш. Ти розділив захопленість мою і її вроду […]
92
Кожен спокушений був жіночою красою, безжально володіють нами фарби, і мудрість залишається дест там стороною, і чужинцям готовий дарувати ти ласки. Ось мить любові, переситившися вволю, не терпить миру до місця одного і по ночах тікає в чужоложжя, буяючи сказом, визволяючи пристрасті. І згадати те, що світ наш […]
91
Набридла мені сухість слів, якими не описати почуття, нав'язливе буття цих днів, що стосунки губить густо. Коли в душі на самім дні закисне брага всіх понять, аморфне сміття з ранніх пір — додам я їй різноманіття. Геть ледь помітний силует, що мається в моїм закаті, душею шле мені […]
90
Стомився, випало перо марудити папір цей блідоликий, втомився пензель, не витримав нутром, на скатертинах вже писав, як нехрист. Соромся, земле, з твоєї лихої вдачі безславить Бога ще незайманий поет.
89
Нехай на тебе наганяє небо сум, коли зійду в могилу мимоволі, а зараз, поки ще живий, труджусь, порадуйся зі мною на привіллі. Ти сплутаєш незнаний силует, і позадкуєш вслід чужій ході, та не біда, це не найстрашніший гріх — коханих впізнавати в чужих з горя. А доки, поки […]
88
Я не буду дивитись, як щаслива ти з ним, і поїду в далекії далі. Щоб із пам'яті дні, що ми були удвох, загубилися, зникли, пропали. Я не буду ревти ночами в щоденник. Навіть зараз, в цю мить, я не плачу. І від болю у грудях затиснутий кадик. Сам […]
87
Ні, я не ту кохав, що з джентльменом ходить, моя дівчина лиш мені була вірна. Нехай простять, та я би звав таких худоба, у них і почесть, і ціна одна. Я думав, зустрічатимемось рік, і стане вона мені за дружину. А тій чортівці, що із іншим бродить, я […]
86
Я не даю своїм віршам імен, їм це не дасть ще більшу загадковість. А номерки — то юні дні, що безнадійно спалені в коханні. Поет за працю не бере медаль, я виніс з цього деяку мораль: весь механізм — любов, слова і вірші — лиш деталі...
85
Алжир, і сонце у зеніті, навколо пустка, сухота, останньою малою краплею балуєш ти свої уста. Гердавік, сонця відблиск на крижині, в усій окрузі неба мерзлота. За що ти любиш так пустелі? Прийди чим дуж, зігрій мене. Т
84
Ти до безумства красива, до неможливості чиста, з тобою поруч сором'язливо ховаю за пошуком очі. Ти покриваєш поглядом зали і твої чарівності коло, неначе сім'ю, їх поважаєш, усіх своїх подруг дівчат. Ти не зрозумій мене хибно, прости за підколки й ниття, бо я від близькості з Тобою стаю […]
83
Я згадую ваші босі стопи в безжальній листопадовій імлі, як ви в холодну передзимову холоднечу поступилися комфортом заради краси. Я вашим терпінням до болю збентежений, не знаю, хто зміг би вам допомогти, і ви вкотре собою знехтувавши, платите здоров'ям за пусте. НП
82
Любов повисла, розп'ята на хресті, застигши між землею й раєм, в останню мить на пам'яті своїй стирає гріх, прощаючи вмирає. Ось гасне світло, сльози покривають обличчя Тата повне гіркоти, в момент єдиний сонце в'яне, загинув Син, і Він став сиротою.
81
Моє Кохання на піку стосунків назвало наші почуття дружбою, — додуматися, після стількох днів із дурості назвати все це дружбою. Нехай обов'язок велить, та я під час зустрічі своїм друзям не цілував ні разу крізь одяг плечі, і в трапезу вечірню при тьмяному світлі не палю марно ні […]
80
Ти мені близька вже як родина і для душі моєї найприємніша людина. А те що я зопалу раз тебе образив То не зозла, від болю бракло слів інакших І те що ти мене штиряла як скотину я не лічив тобі за ніжності телячі а коли вбралася в найкращу […]
79
Мені смерть від твоїх поцілунків, і моторошно, що не одна, мені шкода, що собою торгуєш, невигідно збувши у край. Від думки підкосяться ноги, і обертом йде голова, із дозвіллям розправиться віхола, і скоро прийдуть холода. Без сенсу зникатиме сонце, кудись утікають літа, життю минулому дам ціну однієї тієї […]
78
Чути, чайки кричать на пристані, п'янить хвилями цей прибій, смак шкіри твоєї сіллю просочений — так захтілося залишитись з тобою. Ти на море, неначе в вікно, задивилася знову далеко, не порушу твій світ і спокій, просто поруч стою за тобою. Напої мене своєю думою, і розстанусь з тугою […]
77
Ми всі помрем і більше нас не буде, тебе й мене забудуть швидко люди, та ніколи з їхніх уст не зійдуть люди — ублюдки на кшталт гітлерів і брутів.
