Українські вірші

Одне око зелене друге каре, Дивне дівча без друзів і турбот. Вдома сидить й забилося книжками, В своєму світі чарівних думок.. Крім того вірші та складає, Й малює трохи,без морок, Читає книги про одежу, Та вбивство вчинене з казок. Не робить вона геть нічого, Але й часу немає […]

Вона була богинею,а ти був атеїстом Вона була пташиною,а ти був просто глистом Вона любила каву,а ти пив тільки чай Вона любила маму,а ти тільки кричав Це дивно правда? Які різні.. Але кохали кожну мить. Моменти де разом бували, Навіть різниці ті кохали. Він вставав рано і робив […]

Вечірній вітер віє над горами, А сонце світить ніби десь в тумані. Людей не видно з гір ось цих високих, Лиш ти сидиш тут і шукаєш спокій. Вечірній вітер віє над горами, Вже місяць світить також у тумані. Люди вже сплять і бачать сни далекі, А біля тебе […]

Ти заспівай біля паркану Де поховали грішників Ти там станцюй для мене самбу Що б знала, що запам'ятав ти Ти заспівай лише для мене Там де була в останній раз І затанцюй десь за парканом Що б знала,що спокійний ти Як заспіваєш ти для мене То спокій я […]

Ти вже не снишся мені кожну ніч, Й уже не думаю про тебе кожну мить. Більше не плачу темними ночами, Більше не бігаю чарівними полями.. І вже сама,летиш далеко ти, Більше не потребую твоєї підтримки Яка лиш боком вилізе мені Більше не потребую твої голосини Яка під боком […]

Чомусь тобі не відписала, Не підібрала ще слова... Та смска заблукала, Такою довгою була… Чомусь рука не підійметься, Заблокувати ту любов… Нехай побуде, нехай в'ється, Можливо вирветься з оков… Я не шукатиму сторінку, З якої ти листа прислав, Давно було...гортала швидко, Читала пости, що писав… Жагуча пристрасть відпустила, […]

Коли спиниться сонце вгорі І годинники йти перестануть, Стихнуть кроки в твоєму дворі І минуле у вічі загляне - Не лякайся блідих тих примар, А з собою дійди до консенсусу... Тут безсилий найкращий мольфар: ТИ наповнюй життя своє сенсами... У долонях твоїх срібна нить... То, мабуть, Аріадна поклала... […]

Обірвали крила Мрії. Вже не полить вона! В ангарі спочиває, як у домовині. Життя забрали в неї. Вбили без жалю, оркі прокляті! Залишають за собою тільки горе, тільки кров. Надію на вікі хотіли забрати. Щоб знищити вільну Україну! Але роду козацькому нема переводу. Знищити надію нікому не вдався! […]

Слід залишають справжні почуття. Так просто не покинуть, не чекай дарма... Бо Вищі Сили захотіли так: Любов навчають цінувати, Подають нам знак. І кожний вечір світиться Зоря... Випроводжає блиском промінь дня… Потім заграва в сяйві заблищить... А у твоєму серці та любов кипить! Співає трелі соловей в гаю... […]

Як плачеш - плач. Втішати я не взмозі, Й не в силах вислухати кожну болі мить. Моя душа не візьме навіть краплю болі, Вона холодна і тверда, немов граніт. Свої веселі дні я біля тебе знищив. Знищив надію, радість, щирий сміх. На цьому темному, німому попелищі, Втратив себе […]

Коли спиниться сонце вгорі І годинники йти перестануть, Стихнуть кроки в твоєму дворі І минуле у вічі загляне - Не лякайся блідих тих примар, А з собою дійди до консенсусу... Тут безсилий найкращий мольфар: ТИ наповнюй життя своє сенсами... У долонях твоїх срібна нить... То, мабуть, Аріадна поклала... […]

Я поцілунок пригадала... На небі зірка запалала… І моя посмішка блукала У тебе на вустах… Я знову очі закриваю, Твій образ в пам'яті спливає... А нашу відстань розсікає, Лиш час... Миттєвості весни проходять, Яскравим світлом літо входить, До старту вже готова осінь, "Залистопадити" захоче… А в нашім Світі […]

Не втомлюсь я ніколи від Неба!.. Так чарує мій погляд блакить… Задивлюся у Вись, бо потреба… Нескінченна, життєва мить… Нехай хмари мій біль забирають, Рани серця зцілИть бірюза… Нічні зорі хай вічністю сяють! О, вселенське, безмежне життя… Я не хочу на щось нарікати, Розгорнулися крила мої! Новий день […]

Коли спиниться сонце вгорі І годинники йти перестануть, Стихнуть кроки в твоєму дворі І минуле у вічі загляне - Не лякайся блідих тих примар, А з собою дійди до консенсусу... Тут безсилий найкращий мольфар: ТИ наповнюй життя своє сенсами... У долонях твоїх срібна нить... То, мабуть, Аріадна поклала... […]

Ти завжди була підтримкою. Але ти була зламана сама. Ти була радісною. Але тебе іноді дола́є смуток. Ти мовчала про це. Ну іноді. Кричала душа про смуток твій. Тобі було важко йти. Але ти йшла повільно, але впевнено. До своєї мети. Твої рани не знали, що таке хворіти. […]

Ти завжди була підтримкою. Але ти була зламана сама. Ти була радісною. Але тебе іноді дола́є смуток. Ти мовчала про це. Ну іноді. Кричала душа про смуток твій. Тобі було важко йти. Але ти йшла повільно, але впевнено. До своєї мети. Твої рани не знали, що таке хворіти. […]

Ти завжди була підтримкою. Але ти була зламана сама. Ти була радісною. Але тебе іноді дола́є смуток. Ти мовчала про це. Ну іноді. Кричала душа про смуток твій. Тобі було важко йти. Але ти йшла повільно, але впевнено. До своєї мети. Твої рани не знали, що таке хворіти. […]