Сучасні вірші про життя: авторська поезія, мудрість та натхнення

Крізь сміх і сльози день іде — міняє барви на льоту: то ледь відчутно підштовхне, то обрізає нам ходу. Сміх розсипається, як дощ, і зупиняє тьмяний крок. А сльози — це мовчазний борг, що не сплатили ми у строк. А кожен крок — між «так» і «ні», між […]

Коли мене не стане — не кричи, І не впускай у душу порожнечу. Ти свічку тиху запали вночі, І відпусти тягар, що тисне плечі. Коли мене не стане і в саду, Проллється дощ важкий на чорні квіти — Я більше в гості зранку не прийду, І серце не […]

Життя просить вже змін, Від розпуки волає, Вгомонити схотів --- День дощем поливає. У калюжах стежки́ І дорога з асфальту, Хочу ними іти, Не спинятись, без жарту. По болоті в грозу, В гуркіт грому --- байду́же, Уявляю, як йду Й мені хо́роше, дуже. Неважливо куди, До якої зупинки, […]

Себе в безодні просто загубила, Мов камінь, що зірвався із гори. Коли летіла — не розкрила крила, Не відрізнила подиху від гри. Там, угорі, лишилися обличчя, Якісь слова, події та міста. А тут — лише холодне потойбіччя І тиша, наче аркуш, непроста. Шукаю дотик, підпору чи сошку, Намацую […]

Себе в безодні просто загубила, Мов камінь, що зірвався із гори. Коли летіла — не розкрила крила, Не відрізнила подиху від гри. Там, угорі, лишилися обличчя, Якісь слова, події та міста. А тут — лише холодне потойбіччя І тиша, наче аркуш, непроста. Шукаю дотик, опору чи сошку, Намацую […]

Себе в безодні просто загубила, Мов камінь, що зірвався із гори. Коли летіла — не розкрила крила, Не відрізнила подиху від гри. Там, угорі, лишилися обличчя, Якісь слова, події та міста. А тут — лише холодне потойбіччя І тиша, наче аркуш, непроста. Шукаю дотик, опору чи сошку, Намацую […]

Коли перо спиняє вічний рух, То світ стихає, глухне все навколо. І засинає мій упертий дух, Замкнувши думку у трухляве коло. Замерзле слово нидіє в тиші, Чорнило в жилах, наче лід, холоне. Пітьма черкає тіні по стіні І тягне обриси в мої долоні. Вона стирає обрії й міста, […]

Ретельно вириваєм реп’яхи, які весь час чіпляються за поли, і зазвичай говоримо собі: «По полю із колючок, я? Ніколи!». Вони на нас завжди лишають слід. Впиваються під шкіру гострі жала. Кусають тіло — ллються кров і піт, яка б тканина нас не закривала. Лишаються колючки у душі, і […]

Похоронила цей облудний світ, Поставила важкий, похмурий хрест. Там, де колись брехливий танув лід, Тепер триває мій німий протест. Все відболіло, вихололо вщент. Немає більше щему і жалю. Цей крах — мій найсильніший аргумент: Я більше їхню пустку не ділю. Хай копошиться зграя посіпак У попелі розвіяних руїн. […]

Не відкрию більш душу, о ні! Та й для чо́го? Немає для кого. Зуби стиснуті, біль в кулаці, Німа сцена із фільму старо́го. Були сльози й не стало вже сліз, Мов криниця -- душа пересохла, Сум сховався, в глибини заліз, Хоча буря нібито вщухла. Не відкрию більш душу, […]

Потепліло, чекає двір, Тротуари, стежки, дороги, Ще недавно поміж снігів Неслухняні сковза́лись ноги. Зеленіє по-но́вому хміль, Вгору дивиться, в гілля бузкове, Злетів ворон, вбік полетів, В тихе небо ранкове. Всюди го́луби і в споришах, Не забути --- крупою вгостити, „Не забути" лише у думках Та ще слово „купити". […]

Всміхається кава до мене зухвало І піниться в турці — мов місця замало. Будильник рве тишу, собака співає, А в мене вже дах помаленьку злітає. І плани десь там копошаться і труться, Мов біля дверей стоять, мнуться і мнуться: «Війти? Може, ні? Та хто ж її знає? Вже […]