правда?
ти колись мені сказав, що кращої іще не мав, що прекрасне в мені все: запах волосся, жарти смішні і очі красиві. та чому не показав і не сказав цього усім? збрехав собі, збрехав мені, збрехав усім, кого ти знав. правда була лиш моя, чиста, як кришталь, твоя ж […]
пусто
дивлячись в очі доволі знайомі, потопати не смій. тіло вороже, діло ненависне, бо всі ми в голові. всі мої мари про душу людини. очі не брешуть, скажуть напевне. можна збрехати, якщо діло в ньому мати. якщо ти вже знаєш, то не узнаєш, яку правду приховаєш. не сподобається дуже […]
прийми її
так коли ти бачиш ідеальну картинку, усе стає дуже повільно, а ти спробуй побачити її, заспану, мрійливу, і побачиш, що не так як ти вважав. спробуй ти пробачить їй усі її проступки, що не змінять світу, просто спробуй і побачиш те, що їй багато ніколи не потрібно. лиш […]
загублені слова
слів любові не бува забагато, лиш якщо вибирав ти правильні знаки. прояв уваги, тепла чи моменти у муці. скріпляє не мир, скріпляє розлука. в мовчанні небес почую я шепіт, що доноситься від тебе, що впізнаю я завжди, скільки б годинники не йшли. час це лиш моменти дії, кілометри […]
найкращі роки
холод в квартирі, по телеку крутят кіно чорно біле, на вулиці вітер. знищений світ, і вулиця поряд, це горить вся наша доля. немов не має іншой забави. від стуку в двері підстрибуєш, правда? і більше сили ти не знайдеш, немає світла, тепла, згадки, вже бажання жити зникає, поки […]
межа мовчання
змінити себе, впасти обличчям у бруд. все заради мовчання, в якому буде багато невдачі, перед тим, як візьмеш себе в руки і встанеш, підеш. твого болю недостатньо лиш, щоб встати, ти повинен відробляти. встань, скажи, що ти людина, заяви про себе сміло. що мовчати? якщо ти уже мовчиш, […]
самоіронія
світло кімната зачинені двері. книга, диван і плечі роздерті, ручка в руках. бажання щоденне не втратило силу навіть в відразу, стало сильнішим, ніж було на початку. і слово передать не зможе відчуття цілої втечі від думок свого лаштунки. все це просто іронія жартів, все це лиш обман простої […]
море часу
біль осадку у душі. кава все іще стоїть. скільки їй? непам'ятаю, я лиш пам'ятаю смак. він немов твоя буденність, що заснула на руках. якщо кинеш — ти пропав, якщо ні — живи, страждай, вирішуй. тобі жити мов папуга, що у клітці вже замкнута. крила розпустить не в силі, […]
забитий рай
забута історія, замок на дверях, було її діло, який взяти цвях. самотужки потягнула, не просила й не пускала, до дверей обличчя марні. потім вже все вгаменулось, і застигла у пітьмі: світло, щілина, порятунок від тьми. та все, вона зробила діло, не бачить лиш тепер вона, лише тепло дає […]
й
так можливо це життя було й без мене небуттям, так можливо всі слова були й без мене без життя, та можливо була я чиїмсь проблиском життя, все без слів і без казок — лише я, людина й сон. так життя — напрасна дія, так життя — красива мрія, […]
мул
на березі човен стоїть, у чóвні вся жýрба лежить, не забута в глибині, не закута в кáйдани. легка в забуття, складна на прощення, неможлива до дії, історія далека. не знаю, чи бачила зорі ясні, не знаю, чи хотіла забутись в глибині. можливо, лиш згадка про те "чудо дійство" […]
свічка надії
торт в обличчя, гамір і сміх, свічки згасають. блажений момент в час твій пітьми, коли ти уже забуваєш про світ. останній шматок був не тобі, останні слова сказані тобі були лише згадкой нової війни. можливо, у дії всі ми не винні, можливо, вогник початок надії, можливо, слова були […]
Жити з любов’ю
Любов'ю жити не значить будувати палатки, Піднявшись даже на гору Фавор, Це- поспішати на голос Твій прикликаючи, Дивитися на Хрест, не відриваючи зір. На Небі радість буде неземна, Ніхто не в силах нас її лишити, Но на землі бажаю я, страждаю, Любов'ю жити, любов'ю жити! Любов'ю жити - […]
Пелюстками…
Скільки рядків написано нами, Рахувати не зможем власноруч... День за днем… пелюстками Розкриваєш бутон. Завжди… поруч. Пригорнувши печаль, з тобою посміхаюсь, Іноді марю, не жалкую… просто мудріша. Все інше — шипи, за які так тримаюсь, У твоїх обіймах вони стали слабкіші…
Пелюстками…
Скільки рядків написано нами, Рахувати не зможем власноруч... День за днем… пелюстками Розкриваєш бутон. Завжди… поруч. Пригорнувши печаль, з тобою посміхаюсь, Іноді марю, не жалкую… просто мудріша. Все інше — шипи, за які так тримаюсь, У твоїх обіймах вони стали слабкіші…
По свої жнива…
Той час настав — душа зовсім пуста, Її продали, розбили, розтоптали. Ти вже не та — весела і проста, Не та, яку колись всі знали. Накриє так, що відчай рветься вгору — Іти босоніж, волати серед поля, Натиснути курок, схопившись за зброю — За що так мучить тебе […]
По свої жнива…
Той час настав — душа зовсім пуста, Її продали, розбили, розтоптали. Ти вже не та — весела і проста, Не та, яку колись всі знали. Накриє так, що відчай рветься вгору — Іти босоніж, волати серед поля, Натиснути курок, схопившись за зброю — За що так мучить тебе […]
Пелюстками…
Скільки рядків написано нами, Рахувати не зможем власноруч... День за днем… пелюстками Розкриваєш бутон. Завжди… поруч. Пригорнувши печаль, з тобою посміхаюсь, Іноді марю, не жалкую… просто мудріша. Все інше — шипи, за які так тримаюсь, У твоїх обіймах вони стали слабкіші…
