Сучасні вірші про війну: авторська поезія незламності

Повітря стало густим і скляним, слова застигають, мов краплі смоли. Ти бачиш, як обрій стає знов чужим? Це знак, що мости за тобою пішли. Не в дзвонах тривога — у шелесті трав, у тому, як раптом замовкли птахи. Хтось тихо у неба ключі відібрав, готуючи простір для іншої […]

Не пахне земля чорноземом — Вона пахне порохом й сном, Який обірвався раптово Під вибуху чорним крилом. Не небо — а стеля зі згарищ, Не тиша — а свист над чолом. І серце стискається в грудях, Коли повідомлення: «Живий. Потому». Дитинство лежить під завалами, І лялька дивиться в […]

Я вчуся не плакати вголос, Бо стіни запам’ятовують крик. Я вчуся тримати спокій, Хоч всередині — зламаний рік. Я знаю напам’ять молитви, І кожен сигнал — як суд. Коли засвічується екран — Мене пробиває, мов струм. Я сплю в обіймах подушки, Бо так ніби ближче до плеча. Твій […]

Війна не питає дозволу. Вона просто входить в дім. Роззувається чоботом брудним По білих плитках і мріях твоїх. Вона не геройська — вона Завжди пахне потом і страхом. Вона жере молоді обличчя І давиться чорним сміхом. І навіть коли буде тиша — Не плутай її з миром. Бо […]

За обрій сонце впало горілиць, та небо не від зірок заясніло — то полум’я страшне, без меж і лиць, у мирний дім незваним прилетіло. Воно не гріє — обпікає сни, лишає чорний попіл на порозі. В багаттях хижих чорної війни згорають квіти, мрії у тривозі. Тріщить залізо, плавиться […]

В кутку у кімнаті, де вибите скло, Застигла маленька тінь. Там більше немає ні «до», ні «тепло», Лиш попіл і височінь. В руках лиш ведмедик — обпалений бік, Один, хто знає секрет: Про те, як умить зупинив свій хід вік, Зник в просторі силует. Стоїть і не плаче. […]

Приїхав він… Навколо тиша незвична, Не чути розривів, не свище метал. Та в грудях від спокою — темрява вічна, Бо серце пізнало вже інший портал. Він бачить усмішки, кав’ярні, трамваї, Тут сонце цілує вишневий садок. А серце стискається — пам’ять тримає Той кожен холодний і димний окоп. Обняв […]

Мені наснився дивно гарний сон, Що тиша розлилася над полями. І не сирена — дзвонів передзвон Лунав нарешті поміж молитвами. Я бачила, як вершники весни Вертаються до рідного порога, Як більше не здригаються світи — Скінчилася зруйнована дорога. А небо чисте, як випрана шаль, І жодної хмарини диму […]

Золотом вишите небо вечірнє Сонце за обрій поволі згасає Ми у обіймах чекаємо вірності Доля у вузол нитки сплітає Тихо шепоче трава під ногами Давня молитва летить до зірок Кров’ю і потом омита земля Спадщина духу у кожнім диханні Ми пам'ятаємо власні ім'я В гаррті заліза та вічнім […]

Я пам'ятаю той день у суді Ти не до мене прийшла тоді Та наші погляди перетнулись І світ змінився назавжди Іскра пробігла і я зрозумів Це більше ніж просто мить Ти стала сенсом моїх доріг Ти навчила мене любить Ти дружина солдата,моя висота Моє тихе кохаю крізь гуркіт […]

Мчить уперед між сотнями очей, Рве час і простір, мов папір, невпинно, По рейках днів, під перестук ночей, Де кожна мить — як станція єдина. Навколо сонця танець свій веде, Кружляє — їй назад шляху немає. А за вікном вагона час пливе, У купе — сміх, а десь […]

Коли почалася війна — світ затих, Завмер у польоті вічному. Мов час, що розсипався тисяччю крихт У вакуумі космічному. І тиша кричала гучніше за грім, Розколюючи небосхили. А ранок, мов вирок, приходив у дім — Будив навіть тих, хто не жили. Життя заніміло, затиснувши біль У стінах, у […]