Сучасні вірші про війну: авторська поезія незламності

Не плач за мною. Я тепер — трава. Я теплим вітром овіваю плечі. Я — ті невимовні в журбі слова, Що ти почуєш у глибокий вечір. Я не боявся. Просто не встигав Згадати все, що серцю було миле. Я в землю вріс — її я обійняв, Щоб ви […]

Окопний біль. Зубами держим край. Земля кричить під нами від металу. На небо не дивись і не благай. Атака. Ніч. Нас знову стало мало. Там мій шеврон, просякнутий вогнем. Притиснув рану. Пальці заніміли. І попіл став останнім нашим днем. Не всі дожили. Ми — не доробили. Горить вогонь […]

Позаду пустка. Чорний силует. Лишився дім, де пахло свіжим хлібом. Тепер там тільки згарище й скелет, І вітер виє під розбитим небом. Усе життя — у пластик, у вузли, Усе, що будували ми роками. Тікаєм в ніч від попелу і мли В чужі краї, під іншими зірками. В […]

У телефоні — стисле «всі цілі», Ніч під обстрілом, порох і дим. Страх відступив, розвіявся як дим. А під під’їздом — квіти розцвіли, Й татусь заклопотаний, молодий. Він важно пакує візок у багажник, Готує малечу до перших пригод. Там — бій за майбутнє, запеклий і мужній, А тут […]

На берцях пил, а фліска в синім димі, Ми в землю цю по лікті вросли в бліндажі. Тут не до слів — ми в кожнім міліметрі, На цій останній, випаленій межі. Все на собі: БК, калаш, рукзак, каністра, Бензин дотяг, щоб гув той генератор. Але погода вмить змінилась […]

У тиші чути, як гуде генератор, Як десь над посадкою висить «крило». І як у темряві втомлений оператор Стискає рацію, мов батькове тепло. Здається, завмерло навколо все живе, Лише «мавік» у небі тихенько дзижчить. І «кажан» над степом невидимо пливе, Вишукуючи рух у холодну цю мить. А потім […]

Я одна, я у полі воїн, Я одна на пагорбі стою, По два боки від мене окопи — Я тримаюсь за землю свою. Полягли вже волошки сині, І голівки будяк погубив, А ромашки — тендітні, білі — Вкрили землю, мов білий пил. Я одна, я у полі воїн, […]

З-за обрію залізна птаха прилетіла, Над містом кружляла та в тім’я влупила, І так вдало била, що іскри летіли, Світло враз пропало, тепла не стало. Три дні бились, бились, очі розтулили, Тільки тепла в тілі ще не наробили. Отака та пташка, не дай їй літати, Краще збити зразу, […]

У «Танго Смерті» Вагнера шукаю я розраду, Як відгукнеться танець на сум’яття душі, Чи може зачарує своїм музичним струмом, Чи може роздратує свідомість до межі. Де в цьому дійстві віднайти той стрижень, Щоб втриматись у безумстві світових подій, Де все руйнує карлик у хворій уяві, Де рудий Дон […]

Приморський лиман. Тиша б’є по вухах, Серед гільз і пилу тримаєм рубіж. Степ занімів у тривожних передрухах, Ніч розрізає теплак, ніби ніж. ​Старий цей погріб — вівтар нашої битви, Код серед гільз, мов причастя німе. Ми тут утрьох. Замість слів і молитви — Скрегіт металу, що втому візьме. […]

Тут тиша б’є по вухах, як приліт, І степ Приморський дихає полином. Ми тут втрьох тримаємо свій світ, Зарившись в землю, ставшу нам тилом. ​Погріб старий — наш штаб і наш алтар, Тут кожен сантиметр — життя ціна. Дрон у небі, ніби той поштар, Несе воду й хліб, […]

Там, де степ затихає, вгрузаючи в сиву воду, Де солоний туман роз’їдає залізо й час, Ми тримаємо небо, ми вирвали власну свободу, І за нами прибій відбиває гарматний вальс. Тут немає дрібниць. Кожен погляд і кожен рух — Це запечена в пилі, мовчазна і тонка межа. Приморський вітер […]