42
Ти до такого і не звик, і забракло твоїх сил, на грудях стоїть підбор, ти повалений з дня до ночі. Полюбив — тоді звикай, рот і слів не розпускай, ти герой, ти ж чоловік, є на все своя причина. Хто літав — тепер повзи, хто кричав — тепер […]
41
Скажи мені, та, яку любить душа моя, де Ти відпочиваєш опісля полудня, яке дерево береже твій спокій, поки квіти упоюють твій нюх. Доки день палає спекою і тікають тіні, повернись додому. Коли зорі сплять у світлі дня, бережи себе під дахом дому. Прийде ніч і не дасть нам […]
40
Полонила ти серце одним поглядом очей твоїх, одним намистом на шиї твоїй. Золотий мед капле з уст твоїх. Мед і молоко — язик твій. Одним поглядом твоїм напоюєш тисячу днів. І серце, і шлунок підвладні чарам твоїм. Увійду в сад твій — і заберу наділене долею. УП
39
Дівчино, щось мені ваша сукня вже запям'яталась: чергове коло змалювавши, воно очам несе утому. Нахабство — сильний аргумент, і почуттів жага знайома, і голод до любові святої завжди розумний і похвальний. Та бережи свою гривку волосся, і щоб обличчя було охайним, на мисливицю сильнішу натрапиш, і боюсь, позадкуєш […]
38
Повернись додому, ніжний, Ангел серця Золотий. Дивною піснею напоєний, вогонь гасне над золою. Гасне день по краю неба, перелізла через пліт крупна місяця святиня над кущами пишних рож. УП
37
Марсель. На дворі друга ночі Дитина спати вже не хоче Їй би побігати пожити й мене з собою в двір жене. Пробігли ми крізь центр міста Ось флігель, козирок, баріста прозора сукня із батісту і коротесеньке каре. Листок ванілі, сир, лате ми сидимо удвох в кафе зморщений носик, […]
36
Пожалій себе, мила пташино, Страшний сон тобі знову наснився. Коли вітер тебе заколише, Коли серце почне частіше битися. Там тебе в небесах чекають Буревісники в вільному трансі, Вони ждуть, що літатимеш з ними І забудеш дар нашого дня. Підкорюючи холодні вітри, Ти забудеш про задушливе літо. Не розбудить […]
35
Ми попрощаємось, і Ти залишишся собою, будеш любити того, хто нещасний. І милість твоя потроху всіх торкнеться, та не цінуєш ноти почуттів моїх. Як у воді помалу квітка в'яне, так я мовчу від погляду очей твоїх. І я помру, перед тобою благоговіючи, в океані неба голубім. УП
34
Тебе для мене більше не існує І я не думаю про Тебе по ночам І голосу в ушах своїх не чую І образ не ввижається Твій тут і там І я не був найщасливіший в світі в ті дві години що з Тобою був Я так шкодую що […]
33
А я торкатися її не можу Лиш тільки бачити і чути образ той котрий то ніжності то пестощі шепоче а часом просто в очі вильє бруд. І пристрасті до неї я тамую І потяг мій так тихо струменить її як бачу плакати не хочу і серце десь аж […]
32
Тільки не кажи що любила мене Це я тебе любив А ти хотіла надурити мене купити вкрасти Невже ти не бачиш як мені важко закутому в тілі цім Бо я бачу ясно намагання і муки тебе в твоїм Мені не потрібна була демонстрація твоєї сили І щоб уста […]
31
Туга й нудьга мене здолали, І смуток серце огорта. Ви мені дістались, Жалю до вас нема й сліда. А я тримав це в таємниці, Ні з ким ділитись не хотів. Ви нагадали матір вашу, Комфортно буде з нею вам. Всі ваші звички дуже хтиві, Набрид уже вам скромний […]
Міфи тасеографії
Упало небо в філіжанку кави, Лягають зорі на блискуче дно. Я відкриваю в гущі нові глави, Шукаю в ній — між «буде» і «було». Там прокидаються забуті міфи, Там Одіссей шукає свій причал. Він мчить крізь темні води й хитрі рифи, Щоб розгадати в гущі свій фінал. З […]
Іскри і криця та сум’яття
Уламки в рядку — лиш пустий гуркіт грому, Ці списки, як мова німа і сліпа. Обірвані фрази, немов крики з трюму. Розсипані й знищені слів дзеркала. Ні форми, ні такту — струмочок холодний. Верлібр, немов розсип іржавих гвіздків. Він бродить у прозі, мов привид голодний, Не те і […]
Різноманіття
Грав у доміно ? Чорно-білі там кості... До перемоги шляхи в нім непрОсті, Та бУло би складніше значно грати Аби багатобарвні кості взяти. Багато кольорів ускладнять гру: Червоне з синім скласти не пасує. Зелене 5 і чорне 5 - стій-но, тпру! - Така багатомірність нас вполює. Суспільства і […]
Моє цунамі спить у банці з медом
Стихія скована в тюрмі скляній, колись трощила і ковтала скелі: мов муха, що застрягла в бурштині, — цунамі спить у золотій купелі. Скувала лагідна густа смола вали скажені, що збивали піну. На дно тягуча ласка затягла і кожну клятву, і мою провину. Сховались в кристалічний моноліт, зацукрувалися гріхи […]
Війна півня
Ще темінь світ до ранку не пускає, а він кричить — ламає тишину: проклятий півень горло надриває — із тишею та сном почав війну. Немов спокути за провини хоче, чи повернути совість за гріхи — він так завзято й пристрасно клекоче, що в шоці навіть небо та зірки. […]
Сила, що пробиває моноліт
Там, де каміння пам’ятає грози, де вітер розмовляє із пітьмою, печуть у жмені втомлені морози й вертаються наповнені весною. Шепоче вітер: «Досить. Не здолаєш. Тут навіть птах у вись не здійме крила». Крізь чистий лід зерно землі палає і пробиває моноліт ця сила. Ламались блискавки об ребра ночі, […]
