147
Коли жебрак в тебе милості просить, приємно на мить — в тебе вірить ще хтось. Комусь завжди буде гірше ніж тобі, а нам так ніколи не жити як вам. Тобі наділяли будинки і долю, мені ж діставались мозолі й борги. Та бути багатим як ти я ще вспію […]
146
За росу на босих ногах, За гриби під час мжички в лісах, За мох на корі дерев, спів птахів І за шершавий язик теляти. За ґрунт під нігтями, За мозолі від сапи, За першу ластовеня, що випало І за останню сльоту в шапці. За скирту сіна, соломи І […]
145
Палюче сонце, день прекрасний, І я жену з полів корів. Колись я виросту і зможу Їсти лиш те, що захотів. Зупинка, клятий лютий холод, Чекаю на рогатого — чи довго ще? Коли я вивчусь, почну пахати І куплю все, що так хотів. Магія помаранчевих листів. Ти підсунулась поруч. […]
144
Клянуся дружбою моєю з Небом: Я просто хтів лиш бути другом твоїм, А компліментів накидав то випадково — Забувсь, друг може бути і страшним. Ну хто б знав, що у ботфортах і редінготі Так вигідно підкреслиться твій тил? Хоч, правда, Він творив невипадково, Тому, напевно, й прокидається азарт. […]
143
Ну що ж, мені пора, прощайте І вслід мені у спину не ридайте. За стіл великий збереса родина Й веселі спогади помалу нагадайте. Так було, як не стало діда Петі, І баба Маня, сміючись крізь сльози, Сказала, сидячи в кімнаті: «Мене не стане, Ну а ви потому поржете […]
142
очі твої сяють попід небом, моє ти ідолятко, мій кумир. спомин спливає заревом ніжним і тане, наче в сонці ранній мир. на подвиги штовхають генерали, а голови складають виконавці. їх імена не увійдуть в аннали, героями повстануть самозванці. не знаю я, чи ще тебе побачу, бо сльози всі […]
141
Пробач, любов моя, якщо знайшла ці вірші. Це все було давно, хоч почуття були й не гірші. В гріху зачатий я, в гріхах росту і помираю, — Бич на горба мого притримай, о благаю. Я несказанно рад, що дні прожив в печалі, На долю випала війна — одна […]
140
Вибач, люба, та час нам прощатись. Впав зі скелі й зламав собі п’яти — Нам ніколи більш не танцювати, А я хтів ще тебе раз обняти. Ти за мною більш не засумуєш, У тебе світ свій, життя так вирує. Не суджу, бо я все розумію — В нову […]
139
Хочеш — ріж мене, хочеш — дави, Я ніколи не забуду запах сухої трави. Коли дощ іде, грім гримить, повно води, Ми в розинових чоботях — в ліс по гриби. В хаті холодно й покотом серед одіял: Спершу твоє нагрієм, а потім — моє. Навстіж вікна відкриті, штори […]
138
На незакраяному ранку прикрив розстелену лежанку і в новий день назустріч мріям пішов, і соняшник провіяв. Одмикав льох, повітку, хвіртку, перемолов буряк на жому, попорав псів, курей, корову і нарубав на вечір дров. Поскиртував просохле сіно, радюжку підстілки заніс, одчистив гній, прочистив яму, з криниці відер двоє вніс. […]
137
Це лишень одна четверта з того, що я хотів тобі показати. Моїх вибачень недостатньо, але було стільки знаків… Я молився і просив Його волі, аби Він усим керував. Я чекав цієї нагоди вісім місяців, але якби треба було — я би й ще зачекав. Слів нема, я отримав […]
136
Все, що будую, ти руйнуєш, Кажу серйозно — ти глузуєш. Куди не йду, що б не робив, Ти нищиш все, що я любив. Взялась на всяке діло злеє, Щодня лиш клекіт, шум та гам. Ніколи слова не бракує — Все тільки лупиш по ногам. І хто насправді зрозуміє, […]
135
З півоберту заводиться, до сотні — як стріла, зате у пору всякую не боле голова. Та схаменися, милая, посидь хоч 5 минут, нікуди то не дінеса — без тебе не підут. Заведжена як дзига, натягнута струна, за метеор прудкішая — весела чи сумна. Ти де така вродиласа, ну […]
134
Ну що ж Соломоне, я, схоже знайшов її- Малу що не хоче губитись між фіф. Мені почуття це ще геть не знайоме: я вперше не хочу ніяких інтриг на гроші батьків ця будує притулки для тих, хто між смертю і пилом застиг, Де нетрі шепочуть в повітрі щосили, […]
133
Шкода що виросла ти в багатстві Що в батька твого достовбіса полів Зорі що в небі і дощ моє царство Грози і грім - брязкіт даху світів Як мені буває за тебе соромно Але ні на секунду не перестаю тобою пишатись Дух що наповнює тебе собою Ти шо […]
132
Я кохаю тебе, зарозуміла ти дурепо, Я люблю твій белкотливий банячок. Ти — моя цілодобова спека, Я гаситиму тебе, мов тисяча річок. Навіть не мрій позостатись вдовою по мині — На такій швидкості помремо в один день. Ти вперта, як осел тупорилий, Я неспинний, як в пужару олень. […]
131
Ти полетіла й залишила в моїм серці дирку, Велику таку агромну, размєром з двох літрову бутилку Тебе не стало — і в мені мов затворилася кватирка. Хто тебе поверне — мій великоглавий друг. Твоя здоровенна макітра — пустка, що стягує вселенський мозок, Твій подих — рев дикої кобили. […]
130
Прийшла безсовісна весна І розтопила білий сніг Й перетворила білий світ На царство жижі і боліт Ілюмінацій вже нема Стоїть оголена земля Всюди сміття й глибокий бруд Не викинутий старий брухт Дар Божий цвіт, нова трава Пускають листя дерева Пташиний спів, довгезні дні Нові надії, плач котів Та […]
