* * *
Знов до тебе всім серцем тулю́ся, Більш немає до ко́го, пробач, Між туманів твоїх загублю́ся, Щоб здавався неви́димим плач. По просторах твоїх неосяжних, В лабіринтах стежо́к і доріг Я б бродила, без слів кажу́ красних, До утоми нестерпної ніг. 01.09.2026. Ганна Зубко
НАЇВНА, МИЛА ПРОСТОТА
Вже серпень літо покида́в, Осінь у вересень спішила, Калин рум'янець проводжав Птахів, що зня́ли в небо крила. Світанок свіжістю вітав, Цілунки сонце роздавало, Жовтів листочок, десь спадав, І літо бабине літа́ло. Наївна, мила простота, Як за́вжди, дух перехопила, І та, що зда́леку, й зблизька́, Була і є, і […]
* * *
Видів місяць і виділо небо, Як на них я гляділа в вікно, На хмурні ті дерев силуети, На нічне чорно-сіре рядно. Поміж сутінок тих усе спало, І мій сон там блукав поміж них, В ніч вслуха́тись приємно, цікаво, Навіть вітер помітно притих. 30.08.2026. Ганна Зубко
Так багато в тобі мене
Так багато в тобі мене. Я не знаю, як ти виживаєш. Слово гостре бува дожене — А ти далі всеціло кохаєш. Як терпиш ти себе в ті дні, Коли я є несамовита? Ти не маєш спокою навіть у сні, Бо я й в ньому на тебе сердита. Звідки […]
* * *
З джерела би водиці попити, Смак згадати, яким він був, У долоню роси вхопити, Та щоб простір подяку чув. Щоб відлуння котилось, верталось, Коли вітер на мить затих, Щоби серце усім втішалось, Геть усім, до дрібниць малих. 29.08.2026. Ганна Зубко
СПРАВЖНЯ КАЗКА
Для мене ліс -- то справжня диво-казка, В яку тепер так хочеться зайти, Осінь, зажди, подай руку, будь ласка, І поведи тим лісом, поведи! Його, повір, я спокій не нарушу, Торкнуся гілки, стовбура злегка́, Та поміж трав свої ноги орошу, Руку подай, моя ти золота! Обожнюю твій ліс […]
ОПУСКАВСЯ ТУМАН
Опускався туман, скрізь стелився, Над водою, вздовж берега ліг, Ніжно, з легкістю всьо́го тулився, І до сонних стежо́к, доріг. Прокидалося сонце і щебет Розлітався, радіючи дню, Опускався лелечий і клекіт На неорану досі стерню. Осідав туман, плив за водою, Напівсонний вітрець загляда́в, Й однією своєю рукою Коси вербам […]
Поєдинок
Скло ріже зіниці, і погляд, як лезо, Двійник за скляною стіною не спить. Твій ворог у дзеркалі мислить тверезо, Він краде твій голос, жує кожну мить. Він знає страхи, що зашиті під шкіру, Провини, які ти в думки закопав, Коли втратив залишки світла і віри. Він — той, […]
Я – Берлінська стіна
Я є любов. Я є щоденна сила. Я є наснага, спротив, воля, міць. Тече розлука спогадом у жилах, Минуле — у тенетах протиріч. Я є стіна. Берлінська. Я — упала Під натиском народу й реформації. Я Захід й Схід у собі обʼєднала, Вдихаю терабайти інформації. Я є душа. […]
Я – Берлінська стіна
Я є любов. Я є щоденна сила. Я є наснага, спротив, воля, міць. Тече розлука спогадом у жилах, Минуле — у тенетах протиріч. Я є стіна. Берлінська. Я — упала Під натиском народу й реформації. Я Захід й Схід у собі обʼєднала, Вдихаю терабайти інформації. Я є душа. […]
І я живу
Залізо мовчки плавиться в печі, Тріщить і стогне випалена цегла. Замість думок — зола, кричать сичі, Рве тишу гул, що вирвався із пекла. І шум — не шум, а навіжений звір, Кричить і тягне з мене сухожилля. Він пробиває стіни і папір, В обличчя кидає шматки безсилля. Оті […]
Замкнені часовими ключами
Ми дивимось в очі — і бачимо нас, Але поміж нами простягнутий час. Дві душі дзеркальні, та сковані крила — Незрима стіна часу нас розділила. Ти робиш свій крок — я повторюю рух, Тримаю твій подих і ловлю на слух. Ми створені із ідентичного болю — Торкаєшся скла […]
Я за твоїм плечем стою крилато
— Мій ангеле, присядь на край софи, Весь день зі мною ти втомився, знаю. Скажи, чому лиш щіпку теплоти І жменю холоду я завжди маю? Ти бачиш? Знов спіткнулась на шляху, І серце вкотре вже ковтає втому. Куди подіти душу цю глуху, Що мечеться і не знаходить дому? […]
Хто я?
Я той, хто є я, І буду сам собою. Ти хочеш щось від мене, Змінити хочеш мене, Підстроїти та підчинити. Мені так байдуже на тебе. Я той, хто є я, І буду сам собою.
Хто я?
Я той, хто є я, І буду сам собою. Ти хочеш щось від мене, Змінити хочеш мене, Підстроїти та підчинити. Мені так байдуже на тебе. Я той, хто є я, І буду сам собою.
Хто я?
Я той, хто є я, І буду сам собою. Ти хочеш щось від мене, Змінити хочеш мене, Підстроїти та підчинити. Мені так байдуже на тебе. Я той, хто є я, І буду сам собою.
Останній листопад
Минають дні, минають ночі, І час летить, мов птах у даль. Та є моменти, що пророче Несуть крізь роки світлий жаль. Колись здавалось — все назавжди: І теплий погляд, і слова. Та осінь вчить без зайвих правд, Що навіть казка відплива. Летить листок в холоднім вітрі, Шукає місце […]
Люди, які залишаються
Є люди — мов ранкове сонце, Зігріють серце на путі. Є люди — мов старе віконце, Крізь яке видно світ в житті. Вони приходять непомітно, Без гучних фраз і обіцянь. Та залишаються навіки Серед надій і сподівань. Минають роки, змінюють лиця, Стирають безліч дрібних рис. Та є ті […]
