ПОМСТА
Я не прийду з багряним смолоскипом, Не стану криком різати пітьму. Моя відплата проникає грибом Крізь горду і німу твою тюрму. Вона впаде не каменем, а ртуттю, Що тихо затікає під паркет. Загорнута у шовк, залита люттю, Як заржавілий і старий корсет. Це буде помста кольору оливи — […]
ТІШУСЬ
До літа спека вбила б почуття -- Гроза рятує, з півдня появилась, Ніч уже дозвіл свій дала, І не на жарт та розходи́лась. Й з'явивсь нізвідки вітерець, Не появлявсь давно в оселі, Тепер вже рветься напвростець, Поскрипують лиш двері. Тішусь, вслухаючись в грозу, Краплі збираючи в долоні, До […]
ПЕРЕЧЕРКНУТИ Б ЩОСЬ
Багато зайвого було В житті і не за планом, Щось залиши́лось, відійшло, Сховалось за обманом. Перечеркнути б щось, що є, А щось би повернути, І пам'ять з схрону дістає, Що не вдало́сь забути. Фото із підписом старе Навпіл ділю́ відразу, Із негативу воно все, Навіює образу. Новіше трохи […]
СТАЛО КАМЕНЕМ
Цілувала ті стіни, йдучи́ до дверей, Їх і гладила, наче дитина, Всього́ кілька слів прощальних речей, І подяка там, і... провина. І пішла назавжди́ за поріг, Залишивши чужим те, що гріло, В різну пору, у дощ та у сніг Веселило і... хоронило. Огляну́лися ще від воріт, Не махали, […]
ТІШИТЬ ВЕЧІР
Тішить вечір слабкістю тепла, Тихий шелест вводить у задуму, Тож кори торкається рука, Із тобою, дерево, побуду. В твоїй тіні --- краща на шляху, Та ще й лавка дозволяє сісти, ЗМІ, як бачиш, в руки не беру, Бо думки у тиші буду пле́сти. До смеркання не одну вплету […]
ТІШИТЬ ВЕЧІР
Тішить вечір слабкістю тепла, Тихий шелест вводить у задуму, Тож кори торкається рука, Із тобою, дерево, побуду. В твоїй тіні --- краща на шляху, Та ще й лавка дозволяє сісти, ЗМІ, як бачиш, в руки не беру, Бо думки у тиші буду пле́сти. До смеркання не одну вплету […]
Боюся і люблю
Вже, як не відчувати запах, знаю, Та й смак ступився, і погіршивсь зір - З тривогою тепер вже уявляю Куди веде мене оцей турнір... Тому боюся стати геть німим, І не осилити боюся їхню мову, Отих німих, з якими я чудово Зійдусь, коли теж буду мовчазним. Також боюся […]
СКРІЗЬ ОДНА
Скрізь одна, (привикнути б уже), Йду, топчу́ життєву ту дорогу, Вітерець компанію складе І до річки йтимем нога в ногу. По стежка́х, поміж дерев, кущів, Поміж щебет,що з весни зостався. Очерет як за́вжди шелестів, Верболіз у хвилі задивлявся. І дивилось небо поміж хвиль, Що воліли до піску збігатись, […]
ГРОЗА ГУКАЛА
Спочатку блимала ліхтариком у небі, Електроолівцем писала щось, А потім сердилась, гукала по потребі, До себе в ніч все кликала когось. Гроза гукала --- вітер відізвався, Й провів кварта́лами до са́мого вікна, Як міг стеріг, притримати старався, Вона ж із гомоном у темряву пішла. 06.08.2026. Ганна Зубко
* * *
Терзають душу спогади порою, Нема до себе й краплі співчуття, То ж посиджу́, під деревом посто́ю, Щоб втихомирити болюче каяття. Мов реп'яхи думки ті причепились, Зірвати б їх та кинути в сміття... Гілки́ із вітром плеч тулились, З-під тіні зиркала земля. 05.08.2026. Ганна Зубко
Шторм
Дурний прибій реве. Та чинять опір Уламки скель, гранітні береги, А море вивертає синій погріб — Утробу, де дрімають вороги. І мчать в тягучу темряву розбиті Латунні амфори, кістки, цвяхи. Шторм роззявляє пащу кожній миті. Стікає піна. Мить жере страхи. А берег — це старий хижак затятий, Що […]
Ті, що не тріскають від першого удару
Ми — наче скло, що вилите з води, Яке тремтить на грані дня і ночі. Ми біжимо і губимо сліди, Уламки скла кидаємо тьмі в очі. Життя людське — мов спалах сірника, Мить промайне — залишився опалок. Тримає нас чиясь тверда рука, Але із часом — тліє лише […]
Є істини…
І серед звичних істин живе тиша, Яка питаннями ламає світ, Мов сольовий кристалик, вперто кришить З середини цей сталий моноліт. Вона повзе, як плісень живописна, По рівних строфах догм і теорем, І раптом кожна буква рукописна Вагу втрачає посеред дилем. Там, де були стовпи гранітні «треба», Тепер стирчать […]
.Ті, що не тріскають від першого удару
Ми — наче скло, що вилите з води, Яке тремтить на грані дня і ночі. Ми біжимо і губимо сліди, Уламки скла кидаємо тьмі в очі. Життя людське — мов спалах сірника, Мить промайне — залишився опалок. Тримає нас чиясь тверда рука, Але із часом — тліє лише […]
Годинник все стриже…
Стриже годинник стрілками туман, Немов кравець сукно наосліп кроїть. Щовечора утомлений шаман, Гортає дні, немов відверту сповідь. Хвилинні леза ріжуть сивину, Яка осіла на дахах й парканах. Струмком секунди ллються у труну Тих почуттів, що порпаються в ранах. А час жує залізне полотно, Ковтає ліхтарі, як гострі голки. […]
На теплі скибки ріже час хвилини
Секунди пахнуть кавою і хлібом, З ковтками кави закипає час, Із перевернутої чаші неба, Прозоре світло огортає нас. На теплі скибки ріже час хвилини, Годинник вперто меле почуття. Шукаєм в гущі кави ми глибини І крихти недопитого життя. А дим над чашкою — мов біла грива Коня, що […]
Знеможені…
Пересихають ріки – бідніють люди... Згорають ліси – їдкий смог повсюди... На розоранім полі, без води не росте – Марніє, вмліває, безврожайно помре – Маленька билинка – І таких мільйони – Маленькі люди – поламані долі, Знеможені – шукають прихистку в тіні, Дерев, яких спалили навесні...
На межі
Між секундами вдих і видих, Тіні плавляться, наче віск. Залишивши лиш світу вивих, Час утратив свій звичний блиск. Ртутне небо стікає в склянку. Думка знову втрачає суть, Ми блукаємо до світанку Серед привидів, що зовуть. Проростають зі стін дзвіниці, Мчать нас потяги — мов на «фас». Рве судини […]
