Українські вірші

ОДА ЯСНОЗІР'Ю Народився я на Черкащині І живу у селі у найкращому. В м'яті купаний і колисаний, Тут Григорієм я записаний. Те що віри я православної, Всім бажаю я долі славної. Ниви колосом тут колосяться, Груші, яблука в руки просяться. Дим над хатами в'ється кільцями І звемося ми […]

МІЙ САД Мій сад розквіт і подихом рожевим, Чарує погляд, збурює думки. А я іду зеленою межею І з ним веду душевні балачки. Мій друже сад, ти юний і зелений, А я пізнав уже добро і зло, Повір мені, мій друже, як на мене, То нам обом з […]

РОЗДУМИ І СПОГАДИ В Яснозірськім краю, як в раю, Переливи і співи пташині Потонули в п'янкій черемшині, Я ж у спогад про юність мою. Знов у пам'яті все ожива, Мати ще молода і вродлива, Біля тину шовковиця й слива, Хата батьківська — зовсім нова. Літній ранок прозорий п'янкий, […]

ДІТЯМ Батьків судити ви не в праві, діти, Бо не жили на світі ще тоді, Коли їх доля змусила терпіти Приниження у скруті та біді. Вам не відомі їх минулі болі, Страждань душевних не відкрита суть. Тож не спішіть словам давати волю. Слова не справедливі — біль несуть. […]

Я ВМІЮ РОСТИТЬ САДИ За станом моєї душі, За поглядом на проблеми Я вмію складать вірші. Я можу писать поеми. Під вечір біля води Люблю я співать і мріять. Я вмію ростить сади. Я вмію пшеницю сіять. А ще цінувать людей, У кого сумління чисте. Підкинуть нових ідей […]

МОЇ ТОВАРИШІ Буває, помиляюсь, потім каюсь І рву на шмаття залишки душі. Коли я на підтримку сподіваюся, Де ви тоді, мої товариші? Коли в біду потрапив з необачності, Коли вже віра й воля на межі - За зроблене для вас чекаю вдячності, Де ви тоді, мої товариші? Коли […]

МОЯ МОРАЛЬ ПРОСТА І ЗРОЗУМІЛА Заздалегідь, завбачливо, завчасно Я серце для любові відчинив. Живу тепер спокійно і прекрасно. І знаю, що я правильно вчинив. Ви обминіть мене, думки спокуси, Бо душу не відкрию вам свою. Я вирій полетіть, як дикі гуси. На принципах моральності стою. Моя мораль проста […]

Сьогодні — очима з металу, Й вустами, що нині мовчать, Я формою мертвою стала, І вистиг мій біль і печаль. Твій шепіт — мороз на металі, Слова — це розпечений жар. І те, що колись зігрівало, Під коваля впало удар. Кричала я — голос губився У молота стуках, […]

Роки тягнуться важко й поволі Все цвіте і співає душа. Хтось живе і печалі незнає, Хтось втікає із дому - війна! Хтось щасливий, у нього все добре, Хтось обурився - світла нема. А ще хтось там копає окопи, Там де сиро й самотність з'їда... Хтось живе як і […]

Проснися! Встань з ліжка! Збери свої сльози в торбину. Вино серед ночі? Самотність зʼїда? Не біда! Умийся й пробач ту маленьку дитину, Що в темряві жадно так світла шука. Ти плакала… знову? Ти знову у вирі тривоги? Ця біль нам потрібна, Щоб вирости й стати міцніш, ніж було. […]

Така я, як є. Без масок. Без гриму. Без настрою. Заплакана, радісна, щира. Червона від злості, Рожева від сорому. Сьогодні кричатиму, Завтра я — мила. Така я, як є. Закохана, втомлена, трохи лінива. Весела, засмучена, з огризом совісті. Літаю сьогодні, А завтра — безкрила. Така я вже є. […]

Коли нарешті скінчиться війна, І я вгорнуся в свій блакитно-жовтий прапор, Я вкриюсь ним - згадаю тих, кого нема, І виплачу цю невимовну втрату. Коли нарешті скінчиться війна, Зігріта спогадом, я стану на коліна І подивлюсь у небо чисте і ясне, Відчую сонця на собі проміння. Коли нарешті […]

Як би ж мені знову світанок — спокійний світанок і тихий, як штиль, із запахом трав, з теплим вітром весняним, коли я жива, а не образ лиш мій. Світанок без болю. Ні, я не хворію — я просто згубила себе й все ніяк не знайду. Світанок відчути я […]

Я хочу тебе обійняти... Таку маленьку й ні в чому не винну, Від світу всього заховати Й любити, любити, любити. Я стану твоєю стіною, Тим домом, де завжди безпечно. Там, де не буде самотньо, Де бути собою доречно. Загою всі шрами й образи, Що болем спадають на плечі. […]

Ти знову наснився мені — я зовсім того не хотіла. Я зводила стіни від тебе в собі, через тебе сховала я крила. Зв’язала їх туго, аби не злетіти й не падати знову в ту прірву. Ти знаєш, я очі боюся закрити — бо там завжди ти, мій коштовний […]

Ти став моїм оголеним нервом — Куди не торкнися, розряд. Щораз накладаю я вето, Та знов закладаю заряд. Для мене ти став мінним полем, І кожен мій крок — вибух і дим. Й нутро озивається болем, Та я повертаюсь за ним. Мене тягне вниз, у безмовність, Де вимкнене […]

Для тих, хто був — і тим, хто залишився, усім тим, хто поруч, коли світ навкоси. Для тих, хто пішов, тим, хто вибрав інакше, закрив своє серце й спалив всі мости. Для тих, хто не зрадив і щиро підтримав, коли я ламалась — до купи складав. І тим, […]

Від чого сходять з розуму поети? Від сонця, від дощу, від синіх рік? Чи від неоспіваної сонети, що душу рве, мов Етни пік? Від чого сходять з розуму поети? Від книг, не надрукованих? Від снів? Чи, може, від убитої планети? Від війн, що зводять її вік? Від чого […]