Вірші про життя: філософська лірика та роздуми

Сонечко моє кохане, Усміхнись хоч раз... єдиний. Щастя моє довгождане Завітало в гості нині. А у мене ні краплини Усміху, одне тужіння. Не залишиться й годинки, Відлетить солодка мрія. Засвітилося, кохане! Та вже пізно, щастя лине, Не до мене, довгождане, А до іншої людини. 20.01.1993 ©Ірина Вірна

Шумна вулиця поряд, тьма машин і людей, Перестигла черешня спадає, З-попід гілля її сумна пара очей Суматоху ту переглядає. Сонця блиск по траві, шелест листя вгорі І пташки в полі зору. Так мило! Та ті очі такі ж, в слідах втоми, сумні, У них радість ніщо не вселило. […]

Ти читаєш чужі вірші і співаєш чиїсь пісні. Де твої особливі, незвичайні та мінливі? Прилетить колись і до тебе нестримних рим віршований легіт. Ти чекай на свої пісні, а поки що читай чужі вірші. 11.11.2023 ©Ірина Вірна

Я все чекаю на твоє розуміння. Чекаю на просте - людське - співчуття. Я - жінка, сучасної України, Яка за війни проживає життя. Для когось воно фальшиво-мирне, бо треба триматись перед дітьми: Не можна показувать слабкість надмірну, Бо мама вміє своїх берегти. А ти? чоловік, мужчина, Той, що […]

Та не потрібен ти мені... На щастя... чи на жаль? Вже квіти всі зронили пелюстки. Муркоче котиком печаль. Я більш не прагну вороття, Ні теплих поглядів, ні мрій. Хоча й згадати не змогла б, Яким ти був.... моїм? Так ніжно-лагідно-ласкаво Зів'яли почуття... Думки-пелюстки закружляли І склали слово "забуття". […]

В світі хаосу і лицемірства, Утворилося суспільство. Де кожен знає, як вчинити Кого піднести, а кого спинити. Повз всіх , беззахисна людина Була в суспільстві, мов перлина . Відблискувала свої мрії, Сповнені добра й надії. І йшла назустріч тому дню, Віддаючи себе усю. 11.05.2025, Івушка Моргентал

Покажи мені щось нове! Звільни від роздумів і розпачів, Затягни в байдужі потреби, Ігноруй волання та оклики. Негайно покажи щось цікаве! Схопи і веди в невідоме, Підтримай у захваті казкою, Реанімуй від бездуховної коми. Вона така німа, глуха, сліпа. Вона загублена в світах. Вона лиш виє, не в […]

Як часто змінюємось ми У своїх мріях-сподіваннях? Чекаємо на зміни ті, занурюючись у страждання? Як я змінилась за цей рік? І як думки мої крилаті Злітали часто з-під повік пекучими іскринами багаття? Так, час спливає. Надії відлітають у височінь, у далечінь... Душа чекає. Іноді страждає від втрачених і […]

А я не хочу з тобою говорити І зовсім не бажаю спілкуватись. Колись ми разом мріяли летіти. А зараз - ти живеш в своїм розладі. Так і живи... це вибір твій: Розлад з родиною, в душі. А ті польоти, згорнуті в сувій, на полиці залиш, в тиші. 16.03.23 […]

Я створена — щоб нести крізь дим і кров Те світле, що з дитинства шепче в жилах. Та в кожному моєму русі — гнів і зов, Бо ти в мені не серце, а сокира. Ти кидала в обійми — не тепло, а лід, Твій дотик — мов пастка, […]

Мовчатиму. Ні слова з уст. Вони неначе помертвіли... Німа тепер? Чи просто я боюсь Когось образить словом смілим? Та, мабуть, ні. Душа ж моя кричить Про спогади колишніх днів духмяних. А голос зник, бо десь в цю мить Хтось обрива дроти дзвінками. (2022 р.)

Летів сніг, але він не торкався землі, Вгорі танув, у вітру долонях, Знову привидом там, все у тій стороні, В росах босою, верхи на конях. Заглядаю в туман, і радію дощам, Йду-долаю розвезлі дороги, Річці кланяюсь тій і її берегам, Рідній хаті, селу всьому в ноги. Біля тину […]