Українські вірші

Сиджу на вишні я цій любій і дивлюся на зірки. Та й виникають в мене в моєї уяві такі цікавії рядки. Знову муза невблаганна - з нею не зустріну в голові я дірки, з нею, моєю подругою заклятою, не навішаю на себе нитки. Кажуть пишуть всі ці вірші […]

годинник все цокотить та цокотить назад стрілки ти не повернеш і час так стрімко все біжить й біжить і ти його не наздоженеш! година за годиною, рік за роком і дорослий світ вже до тебе йде і вступити хочу я повільним кроком та сам не знаю, що там […]

муза моя муза, чому ж ти мучаєш мене? чому ж ти мене кличеш в шлях ліричний? Коли підеш? Коли нарешті це мине? коли скінчиться цей жах естетичний? творю я, чую похвали й нагороди, пишу я, що відчуваю, за що хвилююсь і переживаю про біль народу людського і красу […]

Ти наче КОРД що вривається в двері Спалахи…світло яскраве.. І я відчуваю цей ступор Що не дає і кроку зробити Секунди…крики… і лежу вже головою донизу прижатий Зі страхом погляд угору підняти Вже що там слова..краще мовчати.. За спроби ,відчайдушні, прилітають жахливі удари Все важчі і швидші та […]

Світ інколи тихо стискає груди, Немов темний ліс без стежок і доріг. І крок кожен, наче, крізь бурю і студінь, Де тиша важка, мов холодний поріг. Буває, що ніч розростається в серці, І зорі ховають своє срібло десь. І вітер питає: чи вистачить впертості Іти крізь туман, не […]

Ви можете позіхати, а можете злитися, панове, Та ваші слова не замінять ні ваші думки, Ані ваші ідеї, і точно не ваші старі ідеали. Ви надто домашні, ви надто ліниві, Ви надто рум’яні і ну надто люб’язні До тих, хто вам хоче поменше, Тонкіше й послабше. До тих, […]

А люди мчать, Мчать мимоволі, Наперекір рокам та долі. Мчать, аби жить, любить, цвісти Та щастя своє зберегти. Аби у злу, лиху годину Було де притулити спину, Куди поплакати, покричати Та де залишити сумну печать… А втім, всі мчать туди, Де мирно жити хочем ми…

На широких просторах поділля людина машини воділа,на широких просторах Волині людина перчатка і вовна в шерстині.на широких просторах слобожанських країв людина кордонів не бачить своїх,на широких просторах сіверщини людина межу прокладала до тиверщини.на широких просторах дніпровщини людина в степах і плавнях прожила без вовщини,на широких просторах буджакських степів […]

На широких просторах поділля людина машина воділа,на широких просторах Волині людина перчатка і вовна в шерстині,на широких просторах слобожанських країв людина кордонів не бачить своїх,на широких просторах сіверщини людина межу прокладала до тиверщини.на широких просторах дніпровщини людина в в степу і у плавнях прожила без вовщини,на широких просторах […]

Зелені берети Зацвіли між ставками сади яблуневі, віддзеркалились в небі сталеві багнети. Ти пішов на війну по дорозі травневій, залишивши слова: «Ми зелені берети». Гримотів небокрай. Сонце в мареві тліло. Працювали ворожі арта й міномети. Біль прийшов, а з ним на губах посинілих запеклися слова: «Ми зелені берети». […]

Минають дні, минають ночі, А думка тая не згаса, Що, коли бачу його очі, То серце тихо завмира. Тепло, мов рання ніжна днина, Що серце кличе у політ. І світ здається зовсім іншим, Коли ловлю той теплий світ. І серце б’ється, як шалене, Немов боїться щось сказать, Та […]

Будиночки Гуркіт БЄМСЬ Родзиночки Стрес АГОВ ТИ ходімо ЦЕ НЕ МИ Сі 2 те Бе бе боляче Тю тю сильно Си ро Ко Мсь Прес П'єс Пес Сссс

Вчасно з'явилось воно, І рівність планів незгасна. Крім того, все потрохи повзло, Та все воно згасне. Око з'явилося серед хмар - Ранок чудовий. Сніг йде, холод - це дар, Та ніч все знесе, І настрій святковий.

Вдача весни - будинок ляльковий, Ледачий світ, весь кольоровий. Архангел заходить в мозок письмовий, Далі йде годинник казковий. Та вже нічого не треба робити, Лишень себе не молити, щоб Долю свою згубити, Кришталь-слова не розбити. Далі продовжився день зразковий, Та виявився він типовий. Ледачий мозок, письмовий, Не міг […]

Цей день був чудовий, Сонце світило у небі. Настрій солодкий, цукровий. Не захлинався я у потребі. Літо повне тепла, Смерть відходить назад. Та світ шукає дива Серед сотень громад. Немає турбот незначних, що страшні, Душа шукає спокою десь там. Тіло йде тут, по Землі, Мабуть, зупинюсь і я […]

Вересень щастям обдарував, Любов він закрив, оминув, А надію всю заховав. Далі ж ти колір правди забув. Другий місяць скінчився оманливо, Через мене вмер. Та все одно здавалось так привабливо Разом битись проти химер. Третім все закінчилося - смерть, Зрада зманлива, нещасна. П'ятниця, пішло все воно шкереберть, Та […]

Білим покрито усе, Жовтим догорає вогонь. Сніг тане, а з ним - і людське Ховається поміж долонь. Жовтим покрилося небо. Грубе, безжальне воно. Диво, воно має клеймо. Яке зветься: «Біле крило»

Кровить жахливо так червоним, Кров стікає на траву зелену, Та віддає смаком солоним, Зберігає лиш вона "Таємну". Через мене вмер, Пішов по зеленій траві. Так закінчився четвер, Залишилося плакати червоній вдові, Чию совість я ж тоді стер.