Люблю
Люблю, люблю і день мені не день, Коли твоїх очей нема зі мною. Збираю ніжність похапцем до жмень, Що аж боюсь - з тобою що накою. Не попадайсь мені в хвилини ці, Змету з лиця всіх гордощів абсурди. А за вікном танцюють горобці, Заманюють весну до свого гурту.
Лишились руїни
По різних кімнатах, У різних смартфонах. "Від хати до хати" Той час не догониш. Самотність це ж просто - Годинник тут лише. Безлюдний той острів - Час згадки колише. По різних містах, Та і різні країни. Від замку у снах Лишились руїни...
Павутиння на вбранні
Тихий серпень, як статечний, Вельми мудрий чоловік. Врівноважений, сердечний, Теплих днів приніс потік: Він розлив бурштин гарячий На розпечений асфальт, Процідив крізь сито листя Неба вицвілий базальт, Зазирнув в глибоке небо — Сонце в тисячу карат... В чому тут ще є потреба? Допоможу, дам донат. Літо жаром трави […]
І зацвіте іржа поміж снігів…
Нам Перемога дасть лиш смак полину — Не меду смак, не тріумфальний спів, А гіркоту, що випекла людину, І вирви на дорогах наших днів. Вона прийде не в золотій короні — В бронежилеті, змоклім під дощем, Присяде на розтрощенім пероні, Відроджена і спаяна вогнем. Нам принесе в долонях […]
Час
З часом росте не мозок. З часом зростає досвід. З часом стаєш холодним - Гасне емоцій шал. Пристрасті не керують. Вчинки вже не безглузді. І не літаєш у хмарах... Серце стає німим. 03.01.26
І зацвіте іржа поміж снігів…
Нам Перемога дасть лиш смак полину — Не меду смак, не тріумфальний спів, А гіркоту, що випекла людину, І вирви на дорогах наших днів. Вона прийде не в золотій короні — В бронежилеті, змоклім під дощем, Присяде на розтрощенім пероні, Відроджена і спаяна вогнем. І принесе нам Перемога […]
15706
40 літ і три роки живемо з ТОБОЮ, То разОм, то нарІзно нашу долю плетем. Ми обтяжені? Так. Я - тобою, ти - мною. Чи щасливі? Траплялось. Ми - надійний тандем! Ми мрійливі були і наївно щасливі, Пізнаючи сімейні ази. Мали сонячні дні, мали бурі і зливи, Мали […]
Будівництво
Людина мріє збудувати дім, Щоб жити в нім, щоби радіти в нім. Людина хоче збудувати дім: Складає план, шукає де, і чим, І хто, і як його збудує, Чим зможе оплатити тим, Хто будуватиме. Людина має збудувати дім І будівничих підбере передусім Щоб кращі з кращих. І щоб […]
Оголений світ — щоб ми прокинулись від марних слів
Ми дивимось крізь час у невідомість І бачимо невідворотність дня, Там тиша, наче вичавлена совість, Стікає під колеса навмання. Там ліхтарів заіржавілі голки Прошиють небо жовтим кришталем, І ми повземо, немов бліді бджолки, Крізь соти географії й арен. Годинники стоять німі, мов сфінкси, Загорнуті в туману полотно, І […]
Шлях в нові сни
Вечір мружить чорні очі З іскорками у зіницях, Розсипає морок ночі На дахи і на дзвіниці. Він вдихає синій попіл Зі згасаючого неба, Місяць, ніби ясний докір: — Тут межа... Не йди. Не треба. Час стікає, тече ртуттю, По асфальтових дорогах, Ліхтарі палають люттю І освітлюють пороги. Там, […]
Хвилини медом капають в пісок
Іржаве світло падає в шухляду, і ніч фарбує стіни в антрацит: крізь пальці часу я ковтаю зраду, де кожен спогад — то старий граніт. Кімната дихає їдким озоном, думки сплелися в дротяний клубок. І тиша грає жовтим грамофоном, Хвилини медом капають в пісок. Ми кидаємо не слова — […]
А потім тільки ми…
А потім тільки ми… і решта — дим, Що осідає на розбитий брук. Ми ловимо оцей химерний ритм, Де погляд — вибух, кожен дотик — звук. Змиває вечір з неба акварель, Тікають тіні у провулки міст. Ми двоє — як уламки давніх скель, Що віднайшли загублений свій зміст. […]
Колише тишу…
Вона колише тишу, як дитину. В її тремких руках тріпочуть дні. Долоні спрагло тягнуться до сина, Який біжить до неї уві сні. А чашка — незавершена розмова, Застигла кава, зачерствілий хліб. Був син — залишилося тільки слово, І тиша береже цей рідний слід. В дворі колише вітер її […]
ВЕЧІР МРУЖИТЬ ВЖЕ ОЧІ
Вечір мружить вже очі --- пора, Позіхає і вітер, жде ночі, Все шепочуться зілля й верба, І струмок зупинятись не хоче. Хвиля майже уся прилягла, На пісок теплий перша вмостилась, Я би ласку усю віддала, Щоб до ніг моїх довше котилась. Соловей щоби співом будив, З-поміж верб той […]
Колише тишу…
Вона колише тишу, як дитину. В її тремких руках тріпочуть дні. Долоні спрагло тягнуться до сина, Який біжить до неї уві сні. А чашка — незавершена розмова, Застигла кава, зачерствілий хліб. Був син — залишилося лише слово, І тиша береже цей рідний слід. В дворі колише вітер її […]
ЛІТО ЩЕ З НАМИ
У відпустку липень уже йде, Місяць праці, рік аж відпочинку, Не по-людськи, навпаки усе, Не затримається ані на хвилинку. Літо має серпень про запас, Що заве́ршить деякі ще справи, Хтось пірне у річку іще раз, Чи пройдеться зеленню отави. І пісок поніжить стопи ніг, Потемніють риси вже засмаглі, […]
ПАХНЕ СІНОМ ЛІТО І ТЕПЛОМ
Я не проти осені, але В літньому теплі б іще побути, Де усе зелене, щось цвіте, Й тишу може щебет сколихнути. У квартирі вітер частий гість, Бажаний --- відкриті вікна, двері, І хто фрукти з апетитом їсть --- Літу сипе компліменти щирі. Пахне сіном літо і теплом, Відчувається […]
Світанок. День. Сирена знов завила…
Закляк в повітрі металевий звук, Смертельна ніч несе жаху лавину, У голові лунає серця стук, Від страху в роті гіркота полину. Сирена ріже тишу, мов ножем, У небі місяць блідне від тривоги. І кожен крок здається вже чужим, Світ перевернутий забув дороги. Тремтять і деренчать крихкі шибки, Від […]
