Українські вірші

Мене вже давно зламала не куля, а життя. Не ворог - а час, що розтягує дні між вибухами й тишею. Я вже давно не той хлопець, який колись сміявся без причини. Я став тим, хто мовчить довше, ніж говорить, тим, хто навчився дивитися смерті у вічі й не […]

Мене вже давно зламала не куля, а життя. Не ворог - а час, що розтягує дні між вибухами й тишею. Я вже давно не той хлопець, який колись сміявся без причини. Я став тим, хто мовчить довше, ніж говорить, тим, хто навчився дивитися смерті у вічі й не […]

Я б пішла крізь біль і час, Щоб ще раз побачити нас. Ти - мій біль, і спокій мій, Моя рана, яку не знаєш ти. Я прощу усе, що було, Лиш би серце знов цвіло. Та любов ця не вмирає, Бо любов моя - це ти.

Ми - наче два світи, що на межі, Де "не можна" звучить, як крик душі. Ти - мій гріх і весна моя, Моя рана, що все ж жива. Батьки сказали: " забудь, втечи!" Але як від серця утекти? Ти - мов вогонь, що палить сни, Та я в […]

Вони дивляться - і шепочуть із-за спин, Мов гріх у наших очах один. Та хіба кохання - це сором чи страх? Коли я тону у твоїх руках. Я знаю: не можна не слід, Та серце не слухає світ. Бо в ньому є ти, мов вогонь нічний, Що світить […]

Ми ховали погляди в темряві днів, Де кожен подих - це виклик світів. Ти чекав під вікном, коли всі заснуть, Щоб шепнути: " я тут, не зрадь" Нехай нас судять - хай! Бо ми живі, бо любов - це рай. І навіть якщо не бути нам разом, Я […]

Ми ходимо лезом між правд і брехні, Між "так" і "не можна", між світом і сном. Ти - тиша у серці, що кричить у мені, Ти - грім, що дарує мені відгомін домів. Їм не зрозуміти - це більше, ніж гріх, Це подих життя серед тисяч доріг. Я […]

Світ каже: " не можна, забудь ", А я - навпаки, я лечу, хоч вночі. Твій голос, мов пісня, що гріє в душі, І хай нас зламають - ми знову в бою. Я знаю - нас судять, кидають каміння, Та ми - не гріх, ми - дивне спасіння. […]

Ми ховаємося, наче злодії в снах, Бо любов - це злочин в чужих очах. То як приховати, що серце кричить, Що в ньому лиш ти - і немає границь. Хай світ нас не бачить, хай судить хоч хто, Ми знайдемо щастя в тій темряві ночі. Бо навіть коли […]

Мені тебе не можна - кажуть всі, Але душа тримає у собі. Твоє ім'я - мов тихий біль, Що палить серце без зусиль. Я вчуся жити - без тепла, Без тих обіймів, де була. Та кожен дощ мені на шепче: "Він твій, весь світ говорить в очі"

Він ішов неквапною ходою і наплічник, наче автомат, втомлено підтримував рукою демобілізований солдат. Він ішов - чужий для цього світу без війни, без воен, без звитяг. Переживши на війні два літа, він постарів на ціле життя! Бабці, діти граются на ґанку, сміх веселий, музика здаля... Оглядалися дівчата в […]

Ви знаєте, а я не тужу... Не кір дитячий - ностальгія у закодованого тліє. Всі п'ють, а довкола кружу. Бо ти не хочеш, чи не смієш? Питання на "засипку", друже... Ви знаєте, я зненавидів, коли до хрипу "ненько", "ненько"... В кишенях мнуть щось помаленьку, як у Мадриді на […]

Україно моя! Із сталі ти квітка! Твердиня з твердинь, ти - скала! На плечі твої накинута сітка, Важка і липка, як смола. Та скидаєш її похвилинно, Розправляєш крила щомить. Стоїш непохитно, Бо волієш щасливо жить. Дихать бажаєш на повні груди, Жадаєш весь час незалежною буть. Прагнеш, щоб світло […]

Непідвладне ні волі, ні розуму, біля серця в глибинах придонних - наче поза життєвою прозою, почуття несвідоме. Не вписати в закони чи формули, у книжках просидівши до втоми, не навчитись навмисне духовному почуттю несвідомому. Поміж цвіту вишневого деревця, біля рогу забутого дому, з далини світанково повернеться почуття несвідоме. […]

Єдине серце в Україні, Єдине серце в людині є. Неначе вірність в любові має, На самоті йшов один. Туман стелиться навколо нас. Гірлянди світяться скрізь. До міста приїхали різні люди, Зібралась молодь на концерті. Недавно хлопці на гітарах грали, Музика лунає в вухах постійно. Різні експозиції світяться в […]

Ти пішов, і світ став тісним, І в серці лишилась тиша. Я шукаю твій сміх між дрібними кроками, Але відлуння — лише тінь минулого. Немає слів, що повернуть тебе, Немає рук, щоб знову тримати. Лиш пам’ять теплом обіймає Те, що вже не можна відчути живим

Стіл стоїть, і крісло порожнє, Твій голос мовчить, як ніколи. Я розмовляю з тінню, зітхаю в самоті, І спогади розсипаються як попіл. Але в серці твоє світло горить, І в темряві я його ловлю. Хай біль відходить, як хвиля у море, А любов залишається назавжди.

Я пишу тобі листи без підпису, Бо знаю, ти не прочитаєш. Але кожне слово — мій крик і шепіт, Моє «люблю» у світі, що мовчить. Твій образ живе у моїх очах, І вночі я бачу тебе у снах. Втрату не змінити, не повернути, Та серце не забуде ніколи.