Оголений світ — щоб ми прокинулись від марних слів
Ми дивимось крізь час у невідомість І бачимо невідворотність дня, Там тиша, наче вичавлена совість, Стікає під колеса навмання. Там ліхтарів заіржавілі голки Прошиють небо жовтим кришталем, І ми повземо, немов бліді бджолки, Крізь соти географії й арен. Годинники стоять німі, мов сфінкси, Загорнуті в туману полотно, І […]
Шлях в нові сни
Вечір мружить чорні очі З іскорками у зіницях, Розсипає морок ночі На дахи і на дзвіниці. Він вдихає синій попіл Зі згасаючого неба, Місяць, ніби ясний докір: — Тут межа... Не йди. Не треба. Час стікає, тече ртуттю, По асфальтових дорогах, Ліхтарі палають люттю І освітлюють пороги. Там, […]
Хвилини медом капають в пісок
Іржаве світло падає в шухляду, і ніч фарбує стіни в антрацит: крізь пальці часу я ковтаю зраду, де кожен спогад — то старий граніт. Кімната дихає їдким озоном, думки сплелися в дротяний клубок. І тиша грає жовтим грамофоном, Хвилини медом капають в пісок. Ми кидаємо не слова — […]
А потім тільки ми…
А потім тільки ми… і решта — дим, Що осідає на розбитий брук. Ми ловимо оцей химерний ритм, Де погляд — вибух, кожен дотик — звук. Змиває вечір з неба акварель, Тікають тіні у провулки міст. Ми двоє — як уламки давніх скель, Що віднайшли загублений свій зміст. […]
Колише тишу…
Вона колише тишу, як дитину. В її тремких руках тріпочуть дні. Долоні спрагло тягнуться до сина, Який біжить до неї уві сні. А чашка — незавершена розмова, Застигла кава, зачерствілий хліб. Був син — залишилося тільки слово, І тиша береже цей рідний слід. В дворі колише вітер її […]
ВЕЧІР МРУЖИТЬ ВЖЕ ОЧІ
Вечір мружить вже очі --- пора, Позіхає і вітер, жде ночі, Все шепочуться зілля й верба, І струмок зупинятись не хоче. Хвиля майже уся прилягла, На пісок теплий перша вмостилась, Я би ласку усю віддала, Щоб до ніг моїх довше котилась. Соловей щоби співом будив, З-поміж верб той […]
Колише тишу…
Вона колише тишу, як дитину. В її тремких руках тріпочуть дні. Долоні спрагло тягнуться до сина, Який біжить до неї уві сні. А чашка — незавершена розмова, Застигла кава, зачерствілий хліб. Був син — залишилося лише слово, І тиша береже цей рідний слід. В дворі колише вітер її […]
ЛІТО ЩЕ З НАМИ
У відпустку липень уже йде, Місяць праці, рік аж відпочинку, Не по-людськи, навпаки усе, Не затримається ані на хвилинку. Літо має серпень про запас, Що заве́ршить деякі ще справи, Хтось пірне у річку іще раз, Чи пройдеться зеленню отави. І пісок поніжить стопи ніг, Потемніють риси вже засмаглі, […]
ПАХНЕ СІНОМ ЛІТО І ТЕПЛОМ
Я не проти осені, але В літньому теплі б іще побути, Де усе зелене, щось цвіте, Й тишу може щебет сколихнути. У квартирі вітер частий гість, Бажаний --- відкриті вікна, двері, І хто фрукти з апетитом їсть --- Літу сипе компліменти щирі. Пахне сіном літо і теплом, Відчувається […]
Світанок. День. Сирена знов завила…
Закляк в повітрі металевий звук, Смертельна ніч несе жаху лавину, У голові лунає серця стук, Від страху в роті гіркота полину. Сирена ріже тишу, мов ножем, У небі місяць блідне від тривоги. І кожен крок здається вже чужим, Світ перевернутий забув дороги. Тремтять і деренчать крихкі шибки, Від […]
Світанок. День. Сирена знов завила…
Закляк в повітрі гострий, мертвий звук, Смертельна ніч несе жаху лавину, У голові лунає серця стук, Від страху в роті гіркота полину. Сирена ріже тишу, мов ножем, У небі місяць блідне від тривоги. І кожен крок здається вже чужим, Світ перевернутий забув дороги. Тремтять і деренчать крихкі шибки, […]
Я БАЧИЛА…
Я бачила сльози коне́й, Болить і тепер, як згадаю, Страждання усякі й людей До серця свого́ допускаю. Ті очі, той погляд... О мить! Дозволь мені те все забути, Втомилась від то́го болить, Якби́ вже по-іншому жити. Без драм, без тривог, суєти, Ні в чому себе не корити, Життя, […]
ДИВНІ КВАРТА́ЛИ
В кварта́ли зайду́ дивні, старі, Де поверхів зовсім немає, З минулого віку будинки такі, Цікавість перемагає. Вітром неначе туди занесло́, В епоху далекої миті, Де чудні двері, незвичне вікно, І ґанки всі хмелем обвиті. Квіти звичайні, маленькі сади, Шпоришем тротуари вкриті, Скрізь раритет, що не кажи, Та в […]
ДЕНЬ БОЛЕМ ОГО́РНЕ
Злегка яблука вже зашарілись Та стернею покрились лани, Лелечата літа́ти навчились І лишили гніздо назавжди́. День осінній болем ого́рне, Сум посіє, тривогу верне́, Як вожак уже клин піді́йме Та у звідану даль поведе. Над двором пролетить, над полем, Поруділим злегка́ ліском, І у серці знову заколе, І рука […]
В тріщинах глини старої піали
Щастя шепоче в розсипаних крихтах, В тріщинах глини старої піали. В пахощах чаю із медом. У квітах, Що мимоходом долоні зірвали. А не в литаврах, не в сурмі параду — В диханні дому, у тихій розмові, Там, де собака дає тобі лапу, Де можна бік почесати котові. Сонце […]
Ти мій sos
Ти мій sos, спасіння і розрада. Ти найближче, біля вушка ось. Телефон рятує, так це правда І не треба іншого когось. Захід сонця і рожеві хмари, Ми не бачимо разом, а жаль. Та приїзд нежданно громом вдарить, Вже для інших неозора даль. Ти мій sos, спасіння і розрада. […]
Давно поза зонами
Зима ця заплакана, на втечу приречена. З тобою по-всякому із дня аж до вечора. Байдужості іскорки, то спалахи відчаю, Я слова вже лишнього уголос не вичавлю. Ти тішишся сказаним, надуманим мучишся. Брехнею цікавишся, дарма що не учишся. Сяк-так дозимуємо, сяк-так - телефонами, А душі вже виразно давно поза […]
Після любові
Після любові, що буває більше - Байдужості, зневаги, чи жалю? І я палю свої колишній вірші, Не вірші, а минуле все палю. Ще й як горить і чорним дотліває, Такий одвіку колір є журби. Не вірить серце, що ще покохає, Ворушить вітер вітами верби. А поки доля ще […]
