Скільки це ще буде тривати
Ну що сказати… Я не письменник І твори писати не вмію. Але дещо сказати я хочу — Про те, що наболіло. І, напевно, можу сказати — Не тільки в мене, А й у всієї моєї країни. І скільки це все ще буде тривати? Скільки ще будуть літати ракети? […]
Мій шлях
Шлях мій де інде Інеєм… Шлях мій де інде- Морем Штормом розхристаним З Іменем Бога! Йду шляхом… І з болем… Шлях мій де інде Тернистий… Шлях мій де інде Яскравий… Десь … наче поле Чисте… Десь… пламеніють Заграви… Кожний свій крок Виборюю… Десь … зупиняюсь Спочити… Себе пізнаЮ… […]
Мій шлях
Шлях мій де інде Інеєм… Шлях мій де інде- Морем Штормом розхристаним З Іменем Бога! Йду шляхом… І з болем… Шлях мій де інде Тернистий… Шлях мій де інде Яскравий… Десь … наче поле Чисте… Десь… пламеніють Заграви… Кожний свій крок Виборюю… Десь … зупиняюсь Спочити… Себе пізнаЮ… […]
Розкажи мені матусю
Розкажіть мені матусю,як на світі жити, щоб нікого не об. ідить,із всіма дружити. Ще навчіть мене матусю , життя розуміти , щоб у радості і в горі ,по совісті жити . Покажіть мені матусю , як все готувати , щоб могла я куховарить,і всіх пригощати.
Розкажи мені матусю
Розкажіть мені матусю,як на світі жити, щоб нікого не об. ідить,із всіма дружити. Ще навчіть мене матусю , життя розуміти , щоб у радості і в горі ,по совісті жити . Покажіть мені матусю , як все готувати , щоб могла я куховарить,і всіх пригощати.
Як чекала мати сина…
Як чекала мати сина: - Де ти є, моя дитино? Ти в якім краю буваєш? Де ти спиш? Кого кохаєш? Що вдягаєш ти на себе і чи часто бачиш небо? - Я в ріднíм краю буваю, сплю в степу й біди не знаю. Закохався в Батьківщину, наче в […]
Я не знаю, як все це сталося…
Наша доля — вільна воля, наша стріха — богів втіха. Мрії наші — вітер в хащі, душі наші непропавші. Очі втомлені та зрячі. Руки роблять все терпляче. Ноги держать ще шляхи, на плечах чужі гріхи. Десь попереду тривога, ззаду пройдена дорога. А кохання — ніжний звір. Щастя річкой […]
Гучні́ше музику, Мае́стро!
Гучні́ше музику, Мае́стро! — нехай звучать душі орке́стри! Хоч обпіка повіки втома — мій шлях завжди веде додому. Коли довкруж гудуть сирени і страх впивається у вени, у світі га́вкоту і змови — звучи в мені, моя Любове! Звучи в мені, моя Печале, про те, що подо́вгу мовчали […]
ДО МУЗИ
І ти мені явилася у сні, журлива музо, зірвана з орбіти… Кому довічні дала ти обіти, що цвіт убрався у студений сніг? Кому віддала крила золоті, сама упавши у німу безодню? -— Колодязі глибокі і безводні, а ночі — невиразні і густі. І ми з тобою, подруго, удвох […]
Незваний сніг…
Незваний сніг у келихах магнолій, квітучій сливі личко обпіка. Над річкою бузок, ну зовсім голий, йому б — гарячу склянку молока… Сади затихли, наче оніміли, ледь де-не-де ще пташечка: цвіріньк. Щоб ми собі, панове, розуміли: до цього теж причетний чоловік. Ніщо у світі суще — не окремо, і […]
Ніхто не знає…
"Ніхто не знає, де чия Голгофа, Та в кожного свій вхід в Єрусалим..." Богдан Томенчук Ніхто не знає, де чия Голгофа, та чи не кожен — кожному Пилат, тому нас розпинає катастрофа, вмиває руки ненаситний кат. Дрімає світ на зимному порозі: довкруж — сніги, сніги і протяги́. Мовчить […]
І Світлі четверги…
І Світлі четверги бувають страсними — У темряві возводяться хрести… Всі біди світу вдіяні нещасними, а матері — скорботу цю нести. Вриваються в чужі сади нелю́блені — лишають тільки попіл на шляху. Нас палено, і стріляно, і ру́бано: у лі́жку, в церкві, в полі, у льоху́… А ми […]
Про силу
Коли згасають ліхтарі, Лиш віра в темряві тримає І слово тихе в тропарі Нового сенсу набуває. У кожній букві, в кожнім слові Є промінь світла і надій Воно крихке в своїй основі - Без кроків впевнених і дій. Шукай підказки у зірках, Допоки чисте небо сяє, Бо що […]
Коли мовчить перо
Коли перо спиняє вічний рух, То світ стихає, глухне все навколо. І засинає мій упертий дух, Замкнувши думку у трухляве коло. Замерзле слово нидіє в тиші, Чорнило в жилах, наче лід, холоне. Пітьма черкає тіні по стіні І тягне обриси в мої долоні. Вона стирає обрії й міста, […]
Реп’яхи
Ретельно вириваєм реп’яхи, які весь час чіпляються за поли, і зазвичай говоримо собі: «По полю із колючок, я? Ніколи!». Вони на нас завжди лишають слід. Впиваються під шкіру гострі жала. Кусають тіло — ллються кров і піт, яка б тканина нас не закривала. Лишаються колючки у душі, і […]
Звільнення
Похоронила цей облудний світ, Поставила важкий, похмурий хрест. Там, де колись брехливий танув лід, Тепер триває мій німий протест. Все відболіло, вихололо вщент. Немає більше щему і жалю. Цей крах — мій найсильніший аргумент: Я більше їхню пустку не ділю. Хай копошиться зграя посіпак У попелі розвіяних руїн. […]
Меда світів
У телефоні — стисле «всі цілі», Ніч під обстрілом, порох і дим. Страх відступив, розвіявся як дим. А під під’їздом — квіти розцвіли, Й татусь заклопотаний, молодий. Він важно пакує візок у багажник, Готує малечу до перших пригод. Там — бій за майбутнє, запеклий і мужній, А тут […]
НЕ ВІДКРИЮ
Не відкрию більш душу, о ні! Та й для чо́го? Немає для кого. Зуби стиснуті, біль в кулаці, Німа сцена із фільму старо́го. Були сльози й не стало вже сліз, Мов криниця -- душа пересохла, Сум сховався, в глибини заліз, Хоча буря нібито вщухла. Не відкрию більш душу, […]
