Українські вірші

І знову не спиться, туман в голові... Думки заблукали, сплелись у клубки. За обрієм — тихо, ніч дах обійма, і зорі вогнями блищать у вікна. Струною натягнута — тиша дзвінка, і місяць крізь прищур на нас спогляда. Думки мої — хаос, мов броунівський рух, В стрімкім лабіринті нейронових […]

Стирає вітер слід поволі, здаля не видно вже вогню. Мерехкотіння твого болю Погасить істину мою. Тебе, мов лід, під серцем ношу — моє прокляття і журба. В тобі одній цвіте проміння мого зів’ялого життя.

З першого подиху ніжних рядків Тебе обіймаю — до хрускоту в серці. Вітром по полю до тебе летів, Щоб знову бажати — хорошої днини. Звістку просту, що ти знала давно, Крізь води проніс — голубі і невпинні. Що долею зшиті всі наші мости, Ми разом довіку — цілую […]

Ти знову шукаєш, оголені рани, І нерви, мов струни - криваві омани... Ти рада забутись, втікаєш щосили Ти, певно, єдине В житті так любила Той запах, мов куля, між ребер лишився. Усмішка, зап'ястя волосся, надія... В моменті - мов вибух, І тиша, і спокій. Світ далі щебече - […]

Мовчання, страждання, Розгубленість, біль... Невпинне бажання: Зупинка — до мрій. Удар поміж ребер, Оголені рани. Заплатки по тілу: Бинти, йод, медалі... Удари, удари... Від долі — до правди. Шлях завжди невпинно Крізь призму печалі. Удари невпинні — щосили і більше... Не кожен героєм про́йде Поміж тиші...

І стільки букв — а все одно новою формою заграю. Таких молитов ще не чув ба навіть сам Єгова в раю. Щоразу знов — новий мотив, нове звучання літер знаних. А поміж тим — єдиний зміст, рядок здійматиметься сталий. Мов кашель — тяжкості у мить, відлунням хриплим між […]

І відтоді, як світ збожеволів, коли нормою вріс між ребер неупинний, надмірний, строгий біль, що тихо зсередини жер. Непомітно симптоми сходять. Відчуття ейфорії — як мед, По заплутаних венах бродить біль, що тихо нас всіх ізжер. Безколірний, із присмаком втоми, Навіть трошки розширений спектр. Хтось відчував гіркоту саркоми, […]

Проник в думки — закрався звір. Невпинний страх пустих надій. Шепоче тихо, крадькома, свої думки в мої впліта. Він прагне спокою і болю, і я тону в його неволі. Він — в подарунок віддава, у римі вплетені слова.

Та стільки мук як ця земля, Не бачив світ з часів Ісуса У чому ж наша всіх вина. Що ми у павутинні гнуса... Цей гнус — не зовнішня імла, Це ми самі — дрібні, кусючі. Це заздрість, нища і мала, Що ядом впилась в наші душі. Вина не […]

Графік, цикл, закономірність. Теорема — виживання. Хто підкаже, вираз змінний. Як знайти в житті кохання?

Подвійні стандарти – куди тут кричати? у суд чи на площі народній. у неї свій погляд, і цього достатньо. думки ж мої просто як попіл.... Цей попіл німий, він не вміє горіти, він сірим лягає на дні. Для неї є "правда" і "право судити", для мене – лиш […]

Тобі пишу, ми незнайомі. "Ми" поки тільки лиш бажання. В коханні тихім як безодні Ховаю лист свого зізнання. Тобі одній пишу щоранку І з кожним подихом до завтра. Я риму кров’ю замішавши, Пишу уривком покаяння. Твої долоні, пальці, коси. Усмішка — наче привітання. З тобою навіть не знайомі. […]

Сидиш — смієшся. Потім — тиша. І плач без слів стискає скроні. Біль не кричить — він просто вище Осівши тінню на долоні. Все проти. Навіть крок — як зрада. У кожнім русі — пізній жаль. Колись тут дім тримав порядок, Тепер — ні вікон, ні бажань. Двері […]

Та що про біль нам всім відомо. Та що це біль, як не тюрма, коли ти вже не можеш знову — хоч цілий, а душі нема. Коли все поряд стало сірим, мазки обірвані — пусті. А ти ідеш по цьому лезу босоніж, ріжеш мозолі. Коли від подиху німієш, […]

О рідна земля, скільки ти спогляда: Як орди змінили магнати Як тут панували — великі й малі, Забуті і славою взяті. Тут бачив народ стільки горя і бід, Що вистачить світу на тризну. Та в кожній епосі — мов Божий привіт — Ти ніс свою долю залізну. Тут […]

Закостенілі розумом — блаженні. Так звали їх раніше й повсякчас. Сьогодні ж — «патріоти» і «смиренні», Політикани... Хай би згас їх час. Складні натури, горді та великі, В солодкім роті — почорнілий кляп. Звучно із праски кожної навісять Що ми без них — неповноцінний шлак. Вони для нас […]

Синій вечір упаде на плечі, Дим над річкою в’ється, мов час. Я мовчу. Бо слова — недоречні, Там, де тиша говорить за нас. Ти стоїш, мов береза край шляху, В білій сукні, сумна і свята. Моє серце — підстреленим птахом — З твоїх рук в небеса відліта. Я […]

Твій голос — мов тиха вода у ріці, Де берег цілує весна. Не треба ні лаврів, ні срібла в руці — Лиш ти в цілім світі одна. З’являєшся ти — і змовкають вітри, На серці стає, наче в храмі. Ти — зоряна тиша моєї пори, Молитва, що світить […]