Запитав юнак старого:"Що таке справжнє кохання?"
Вже замучили його, смуток, роздуми, вагання
Подививсь на нього дід той, і поглянув прям увічі
"Ти візьми і запитай, в голові себе сам тричі"
"Та як будеш ти питати, головне лиш не забуть"
"Свою кохану пригадати, а там вже серце вкаже путь"
Сів юнак, в думки поринув, всі моменти пригадав
Коли він своїй коханій слівонько "люблю" казав
Серце в хлопця враз забилось, і спітніли в мить долоні
"Ну люблю свою рідненьку, з нею в щасті і незгоді"
"А причому почуття тут, що до неї відчуваю?"
"Поясни ж мені ти отче, і пробач що докучаю"
"А от бачиш де різниця, кажеш їй слова люблю"
"Знач її ти не кохаєш, тут нічого не зроблю"
Вмить обурився хлопчина-"Маячню якусь несеш!"
"Що ти можеш про нас знати?! Я люблю її без меж!"
"Послухай ти мене старого, ох юначе молоденький"
"І слова люблю й кохаю, ти не плутай тут дерненький"
І юнак затих всекунді, ніби мову дід забрав
Повернувся і по стежці, спокійно він покрокував
Та промовив в мить останню: "Щось не так я все ж роблю"
Розвернувся він до старця-"Скажи помилку мою"
"Дозволь востаннє запитати, бо довіку не посплю"
Посміхнувся дід до нього-"Одне питання ще стерплю"
"Де ж скажи різниця старцю, між кохаю і люблю"
"Любить можна хоч пів-світу, а кохати лиш одну"
Микола Закоханий

Є в світі немало чудес
І див багато існує
Та є те одне, особливе
Що будь-кого вмить зачарує
Це дівчина, гарненькі губки
Прекраснії коси дівочі
Відчуєш ти душеньку ніжну
Полюбиш блакитнії очі
Ті очі як два діаманти
Прекрасні мов синя блакить
Дивитись в них можна до ранку
Ти в них закохаєшся вмить
Володарка їх мов коса
Всіх хлопців підкосить за мить
Ті очі як рання роса
Від них моє серце тремтить
Дивитись в них буду знову і знов
Порину як місячні ночі
Підкорила цей світ не любов
Підкорили блакитнії очі
Микола Закоханий

Людям вірити не можна
Хто і що б там не сказав
Довіра їм- це річ безбожна
Я так вважаю і вважав
Їм повіриш- біль зазнаєш
Через місяць, через рік
Зради в спину ніж піймаєш
Серце розірве навік
Довіряй краще тваринам
Візьми кішку чи песця
Вони справжні від природи
Їх чистоти нема кінця
Люди ж кляті мов собаки
Купа в голові думок
Люди прокляті шакали
Кожному б вхопить шматок
Переступлять через тебе
Перескочуть і підуть
Краще ти живи для себе
Слова мої не забуть
Людям вірити не можна
Слова мої не пусті
Якщо й люди вже безбожні
Кому ж вірити тоді?
Микола Закоханий

Людям вірити не можна
Хто і що б там не сказав
Довіра їм- це річ безбожна
Я так вважаю і вважав
Їм повіриш- біль зазнаєш
Через місяць, через рік
Зради в спину ніж піймаєш
Серце розірве навік
Довіряй краще тваринам
Візьми кішку чи песця
Вони справжні від природи
Їх чистоти нема кінця
Люди ж кляті мов собаки
Купа в голові думок
Люди прокляті шакали
Кожному б вхопить шматок
Переступлять через тебе
Перескочуть і підуть
Краще ти живи для себе
Слова мої не забуть
Людям вірити не можна
Слова мої не пусті
Якщо й люди вже безбожні
Кому ж вірити тоді?
Микола Закоханий

Ти чекай мене, чекай, не викидуй з серця
Я тебе щоразу бачу як дивлюсь в люстерце
Вірно стежу за тобою, як та зірка з неба
Хоч не тілом, та думками завжди біля тебе
Ти спокусникам не вір, брехунів не слухай
Скажуть зрадив, закохавсь в іншую по вуха
Тобі вірний я завжди буду є і був
Про своє справжнє кохання я ще не забув
Ти чекай мене, чекай, моя лебідко мила
Вже скоро і для нас, настане щаслива година
Прибіжу до тебе вранці, палко поцілую
Обійму, візьму за руку, в танці загарцюю
Не дивись на інших дів ти, вони вірності незнають
На гарнесенькі слова, вони кохання обміняють
Ти чекай мене рідненька, і не слухай брехунів
Нашого кохання досить, на сотні білих лебедів
Ти чекай мене, чекай, і дружиной станеш
Адже любимось ми дуже, серце не обманеш
Нехай зрадники позаздрять, їм не зрозуміти
Як тобі мене чекати, нікому в світі не зуміти
Микола Закоханий

На Землі так багато ще горя,
Кожний день щось іде не так…
Серед людського життя-моря
Я шукаю вчергове знак!..

Помиляюсь, встаю, знову падаю,
Неспокійно чомусь на душі…
Навмання ту стежину вгадую,
Бо не просто ми тут на Землі!..

Знов веселкою Небо заграється,
Зустрічаю весняні дощі…
І душа моя посміхається,
О краса! Ти ожИла в мені…

І хоч люди не зовсім хороші є,
Я на хвильку: вдихну, зупинюсь!
Хіба можна знайти десь відраду ще –
Окрім Всесвіту, з ним обіймусь…

Ніч настала… знов Місяць вітається,
Освітились всі гори, моря…
Мить прекрасна, вона не кінчається,
Доки буде світити Зоря!
ND💞
Надія Холод (ND)