Хоч прийди на хвилинку –
Поговоримо трохи.
Віддам тобі записку:
Декілька слів добрих.

Тобі нецікаво –
Ти сам по собі.
Поводишся лукаво:
А я в боротьбі.

Не знаю, як бути –
Не йдеш на контакт.
Стараюсь забути:
Не взаємно – це факт.

Я залишу тебе –
Не буду торкатись.
Не сприймаєш мене:
Я не зможу ганятись.

Боюсь я відмови,
Та соромлюсь сказати.
Мовчки пишу промови:
Не буду час твій займати.
Олена

Ти скажи мені одне:
Чому приховував усе?
Клявся, ховався: думав, що мине.
Ти ж не знаєш, до чого це приведе.

Та любов моя, знай, неповторна.
А ти в душі, на жаль, потвора.
Та не згадуй «нас» і не вертайся, прошу.
Я і без тебе, клятий, зможу.

Лежала в сльозах, просила не йти.
А зараз не зрозуміло: «Хто ти?!».
Лежала, благала: «Обери мене».
А зараз серденько закривавлене.

Не бреши нікому, особливо їй.
Вона ще зовсім юна, холодом не вій.
Не роби боляче, подаруй їй спокій.
Захищай від людей: вони, як і ти, — жорстокі.
Олена

Але ж так в житті буває.
Душа чиясь вже не співає.
Але ж прийде час кохання.
І закінчиться довге мовчання.

Забути важко буде, згодна.
Але мене не чіпай — вже холодна.
Кохай іншу, повільний танцюй.
Не ображай, благаю, хоча б її цінуй.

Наша пісня давно скінчилась.
Образа скрізь зуби сочилась.
Але хто я така, щоб тебе чомусь вчити?
Нарешті я зможу від тебе відпочити.

Не приходь уві сні посеред ночі.
Дай спокійно закрити очі.
Не кричи до мене, не сварись.
Я не хочу тебе чути, змирись.

Ми не поруч — дивно, згодна.
Але мене не чіпай — вже холодна.
Не вертайся — не потрібно.
Досить гасити в мені світло.
Олена

Бувало мені сумно й важко часто,
Але тебе тоді не було вчасно.
Бувало мені боляче вранці,
Але ти кружляв з іншою в танці.

Дивлюся у вічі твої карі.
От ці почуття мої кляті.
Сльоза тихенько витікає,
Коли любий іншу обіймає.

Не сиджу я більше на нашому місці,
Де любили з усмішкою на обличчі.
Не подивлюсь я більше у твій бік.
Ти начхав на нас і душу мою обпік.

Любов для мене стала як колючка.
Красується на чужій, не моїй, руці обручка.
Не буде в нас щастя, згоріли наші фото.
З мене досить. Біль ріже моє горло.
Олена

Так дивно мені стало.
Відчуття кохання мене тоді підняло.
Так дивно мені зараз,
Коли відчуваю болі спалах.

Мову мені ніби-то відняло.
Гірке кохання усі сили забрало.
Слухаю ту пісню про любов
І згадую, як у нас все то було.

Не думала, що буде так все страшно.
Не думала, що жити далі буде важко.
Чи заслуговує душа моя на самотність?
Заслуговує проживати це декілька разів поспіль?

Чомусь так дивно мені стало:
Тебе немає, що то сталось?
Куди ти дівся, чому зник?
Чи завдавати мені болю звик?

І дивуюсь все ще я:
Чому зараз одна?
І боюсь я далі жити:
Як цю любов до тебе вбити?
Олена

Але ж так в житті буває.
Душа чиясь вже не співає.
Але ж прийде час кохання.
І закінчиться довге мовчання.

Забути важко буде, згодна.
Але мене не чіпай — вже холодна.
Кохай іншу, повільний танцюй.
Не ображай, благаю, хоча б її цінуй.

Наша пісня давно скінчилась.
Образа скрізь зуби сочилась.
Але хто я така, щоб тебе чомусь вчити?
Нарешті я зможу від тебе відпочити.

Не приходь уві сні посеред ночі.
Дай спокійно закрити очі.
Не кричи до мене, не сварись.
Я не хочу тебе чути, змирись.

Ми не поруч — дивно, згодна.
Але мене не чіпай — вже холодна.
Не вертайся — не потрібно.
Досить гасити в мені світло.
Олена

Сегодня встречают с улыбкой,а завтра со злостью их мнения часто меняют приют,вчерашний хлеб соль заменяют железной тростью и за банкноты друзей продают.говорят что приходят к нам с миром,а на деле приходят с войной,на их липовых лёгких мундирах ежедневно цвет виден иной.они были у древних ещё поколений,есть ныне и будут на много веков,они чувствуют выгоду двуличности мнений,но очень боятся железных оков .они предпочитают того кто сильнее и последствия продумывают отлично,они знают что сильнейшим падать больнее и потому их мнения двуличны.и если сильнейших покинет удача,и если сильнейших настигнет расплата двуличник предаст на коленях и плача вчерашнего друга,вчерашнего брата.
Пастух андрій

Ще не звикли до нової хати,якраз у перерві роботи,роздивлявся по стінах плакати,а в голову лізли думки та турботи їх було важко зупиняти,бо всі вони зводились до одного,чому одному Бог дає багато,а іншому нічого.хтось має гроші й владу,любов дівчат,порозуміння,а іншого підштовхують із залу назустріч кидають каміння.чому комусь що вже це має Бог друге й третє мати дозволяє,а іншого і жодним обділяє,скажіть,хто відповідь на ці питання знає.
Пастух андрій

В місцях де буває людина кругом лишаються сліди,а дикі тварини й рослини від неї чекають біди.людина бажає скорити природу й створінням вважає себе головним,повітря забруднює й воду і навіть пишається цим.та ми є ніщо для природи вона з нами грає немов із дитям і навіть в найкращу погоду свої пише правила нам.ми хочем займатись ділами тільки як того бажаємо ми,а природа втішається нами і вважає своїми дітьми.людина вважає що сильна,чи хоче здаватись такою,а природа до того прихильна,щоб людина тримати міцною рукою.людина себе піднімає високо та сама собі творить турботи,але вчинки у неї жорстокі і дуже низькі для природи.бо ми є ніщо для природи вона з нами грає немов із дитям і навіть в найкращу погоду свої пише правила нам.ми хочем займатись ділами тільки як того бажаємо ми,а природа втішається нами і вважає своїми дітьми.хтось важливість показує в праці,а інший словами підносить себе,та обоє вони лише вчаться бо природа рівняє створіння любе.вона застає нас зненацька,тоді коли ми не готові,вона ніби думка громадська збиває нас на півслові.бо ми є ніщо для природи вона з нами грає немов із дитям і навіть в найкращу погоду свої пише правила нам.ми хочем займатись ділами тільки як того бажаємо ми,а природа втішається нами і вважає своїми дітьми.
Пастух андрій

Як хочеш поваги до себе, так знай:
Особисті кордони будувать починай.
Всі люди однаковий мають талант
І у житті чужому – ти кращий консультант.
А як бути з тими, в кому віри не ймеш?
Будь чесним з собою і далі підеш.
І цінуватимуть вас тільки так,
Коли в цінності до себе самого,
ви-мастак.
Бандура Анастасія Олегівна