У самоті опале листя
Пливе холодною рікою,
Неначе порване намисто,
Загублене іще весною.

Немовби фарба із палітри
Відомого всім пейзажиста,
По віттю краплями під вітром
Стікає в темні води листя.

Схилились над водою верби
В журбі, як постаті жіночі,
І проводжають плями мертві,
Допоки їх ще бачать очі.

Куди пливуть вони рікою?
Куди причалити повинні?

Промокши по дорозі тонуть,
Шепочуть щось на дні камінню…
Володимир Хвостенко

На сонці гріюся востаннє –
За обрієм зима біліє.
Тепер лише твоє кохання
Мене самотнього зігріє.

Загублений у листопаді,
Неначе пізній лист осінній,
Броджу під сонцем, чи в тумані,
Твій слід шукаючи постійно.

На плечі листя опадає
Барвистим спогадом про тебе
І знову серце зігріває
Твоїх очей проміння тепле…
Володимир Хвостенко

Жовто-зелене, жовто-багряне
Вітер під ноги листя жбурляє.
Осінь яскрава, осінь мінлива,
Осінь заплуталась у павутині.
То розіллється сивим туманом
Посеред поля, поміж домами,
То розридається зраджена кимось –
Чи то насправді, чи то наснилось?
То посміхнеться, сонцем засяє,
Ніби кохання те краю не має…

Вабить мене і до сутінків носить
Бабине літо, Бабина осінь…
Володимир Хвостенко

Ось ти людина.Так?чи Ні ?
Скажи собі ,скажи мені.
Чому руйнуєш рідний край.
Хіба не милий Божий рай.
Навіщо брешеш всім, собі?
Плекаєш в серці сили злі?
Ти краще Богу помолись.
До його серця пригорнись.
Скажи йому, скажи прости.
Життя не поле перейти.
Покайся тисяча разів.
Звільнися ти від зла гріхів.
Ось ти людина.Так? чи Ні?
Скажи собі, скажи мені.
В молитві бережи свій край.
В ній долю кращою плекай.
Ярослав

Не плач,коли мене не.
стане.
Не карай себе,ти за
ніщо.
Моя душа вільніша
стане.
Бо в серці згадалось як все було.
Я стану сонцем твоїм
зранку.
Щоб зігрівати твою
душу.
З тобою в день,в ночі і до
світанку.
Твоє серце оберігати
мушу.

Ярослав

Навіщо мені оцей
Телефон
Цифри якісь
Набирай
Кажи "Альо"
Про щось і ще
Розмовляй
Або у Війбері
Чи отому Вацапі
Пальцем тицяй
А потім помилки
Сиди виправляй
Відео якесь прислав
Ха-ха-ха -як смішно
Хтось послизнувся і впав
Чи картинку яку
Ще й роздивлятись
Треба оте віртуальне
Сміття
А шахеди і бобмби
Справжні летять
Набридло. Втомилась
Від телефона я
Олександр Протас

На пероні пара голубків…
Ніжно щось шептали в вушка,
Він – взірець, а вона- просто душка,
І неначе не було отих років…
На пероні пара і мені,
Чесно кажучи, було оте байдуже,
Що ії в обіймах він не кружить,
І не перші зморшки на чолі…
На пероні пара і вони
Нібито живі були едині,
Він дивитися в її очі сині,
І її торкалася краса весни.
На пероні пара голубків,
І волося у обох вже стало сивим,
Для мене вони були неначе дивом,
Врятували серце із пісків….
Марія Успенська

Мені потрібні читачі.
Без них мене саму завалить
Потік, що на мене із неба валить
Віршами денно і вночі.

Подяка вам,
Що публікую не даремно,
Комусь від того теж приємно,
І з думкою поет не сам.

Я бачу всіх
І хоч думки мої туманні
Та й читачі мої старанні:
Знаходять свої сенси в них.

Марія Успенська

Неначе світ зробив для неї плани втечі
Але вона дурна така була,
Прив’язана була до його серця порожнечі
Тепер ночами у лісах вола.

Вона хотіла, щоб він був героєм
І бачити у ньому лиш добро
І очі закривала на усе , що скоїв
І відкривала всё своє нутро.

Для нього ж все було байдуже,
Він ії взяв, бо так порадив друг,
Бо голову йому чорняві кружать,
І коли кличуть, думає- женуть.

Вона жила у отруйнім колі,
Де кожен каже: " ти – неадекват"
Тому вона не знає, як жити на волі,
Бо ще не розрізняє слова "Кат" і "Сат".

Неначе світ зробив для неї плани втечі
Але вона дурна така була,
Для інших підставляла свої плечі,
Тепер ночами у лісах вола.

Марія Успенська

На що у житті моє місце схоже?
Для метелика квітка чи прокрустове ложе?
Чи я є для місця чи воно для мене?
Чи воно тримає чи далі жене?
Чи я у контакті зі своїм відчуттям?
Чи я там радію своїм буттям?
Я зверху, чи знизу, позаду чи поряд?
Іду там до щастя чи до свого горя?
Марія Успенська