Іванови Юзичеви
присвята
по Рятунок
я ввійшов не-
-своєю волею в
турбулентну смугу тра-
-ви поколіна а
може
і
з
головою
і
з
зміями-вас-
-илісками попід ногою
снуючими плазом
невидимим окрізь
зелений дим травИ
сколиханої вітром
укоханої ряс-
-ними зливами з громАми і
з ясним сонечком
в кінці ост-
-анньої краплі
перед веселков
він молився –
і
йому не дОпо-
-магАло –
так багато було му од того страхУ
невідОмість наблИження
нЕ- -відОмості
чи цЕ буде прірва
чи бУде день днів
вдарить
чи
подарує
за що?
він пішов як сновида в спіжАрку
знайшов там
бензокосарку
оливу червону двотактну
жовтавий бензин
у каністрі з карміновов шапочков
у пудЕлку зеленім три круглих ножі
були собі складені кимось в конверти
із написом що і чому –
вибрав кожен із них –
прикрутиввідкрутив –
вибрав той що не тьохкав на спротив і сумнів –
достеменно не знав-бо він
щО його потягло до косИ
сеї
з бензомотором
дИвакувАтим
на палиці
довгій
чогось причепленим
і
мовчки
покірно терплячим
коли-ж-бо його зацицикати пустять
а
спершу
потягнуть за тросик із ручкою нАвхрест
під-
-смоктав-
-ши душі в карбюратор
о
нарешті гурчить
і громами і димом нагадує небо і пекло і смерть на яловім ходу
марно палить синів тих підземної чорної нафти
по схованих венах за славою посланих
стерплу силу землі і вогню і заліза
з повітрям зустріти
і
я зустрічаю їх
обертом кОлеса
самого кращого серед тих трьох
тільки три їх там було
в зеленому таборі їх
я зачарований був
срібним блиском останнього
і
його залишИв був на вістрі
у палиці
на якій вже
мотор був
доладньо прикрУчений
і тепер
так радів що
ожИв
в своїм крУченні
трЯсця його і мені передАлася
тИм досхочУ
перебив я турботливу біль
на душі що
згорнулася зміями
пазуху радості компрометуючи
кільцями холодослИзу брИдливочОрного
білого цвіту любові посУнено ними
але
чи назавждИ
як хочеться
(шляг би їх трафив)
звільнитися бруду
безнАдію
і
посміхнутись іще днЮ з тих днів
що устИг ти обнЯти
і міцно притИснути
к серцю свомУ
невідпУстно
мотор
дозволяє тобі вибирати:
чи гОлосним ревом
чи взИканням кОлеса
будеш ти
крок-за-кроком іти і
косити косою на землю УСЕ
із сльозою-травою зплітаючи в кОсу
любистки живі з неживИми синами отави і хмизу
і інших життів
що попали даремне під спис бензопИльний
і нОгу певнішу твою
що тепер
сіє смерть
шовковистій траві і квіткАм
що не встигли іще
нам розкритись сердЕньком худеньким і щирим своїм
голубими очами всімвІрячим
ти ж
забираєш життя
що не стАлося
мріяне-
-чисте-дівоче-пружнЕ-нетанцьОване
і
падЕ долілИць
мілійОнами прОменів
дощ зелений
підошви твої від землі відділЯючи
він лягає покірно
без к-
-лятви п-
-рок-льону і бо-
-лю нелЮдського
так покірно
до тебе
приходить ця поміч
долОнями жертв нерозкрИтих життів
що хотіли ще більше за тебе по-
-жити
і
бачи-
-ти сонце своє
і
радіти у-
-сьому живому
недарЕмне довкОло тебЕ притулЕного
і
ти почуй їх
всіх
припинЕних тобою
і
косою із бензопилою
най бУде
ніжна жертвА мілійОнів
життів сих
дарунком тобі
абИ тИ
не був
навсЕ
пожертий чАсом
чи попущЕний на поталу хИжій птИці
так возведИ ж
по тІм
хоч наймалІший пАгорбОк
й най бУде він ближчий до Неба із сонцем
на нІм ти
побач
соковИту весЕлу травУ тУ
що списами вгору
і
все-торже-ствую-чу
і
сіючу сіЯння незсіЯнне
до тОго-тИми-хто-не-зміг-ні-возсіЯти-ні-відкрити-в-небо-очі
зелені сльози не далИ
для них то будЕ відсплачЕнов жЕртвов віри
в тЕбе в Нього і тобі
в тобІ вонИ знайшлИ собІ
причину недарЕмну смЕрти
яка
схилИла їх
до самої землі
і
…
тИм
…
рятуючи тебЕ
від з-
-невіри рОзпачу і прі-
-рв…
-рв…
-рви
ХРЕСТОСЛОВ
