Ходиш за покликом серця.
Щоденно, так кроком за крок.
Зайдеш у палаючі дверці,
Гідно приймеш цей урок.
І навіть коли блискавиця
Пускає по венам ток…
Ховається в сховок вовчиця,
Для тебе це теж не порок.

Ти знаєш. Хоробре серце
Не просто коштовний дар.
Крізь болю тернисте озерце
Закалилося з жару в жар
Любов Інішева

Ти покохав, бо в тебе є причина,
А ти серйозно зараз про любов?
Здається, ти наплутав щось хлопчина,
Не вийде в нас простих розмов.
Кохання не поясниш ти словами,
І жодних ти метафор не знайдеш.
В віршах не написати все рядками,
Аж поки сам всі почуття не проживеш.
Для когось це глибока радість,
Комусь страждання і печаль.
Комусь це почуття аж в старість,
Для когось ненадовго, ну нажаль.

Анастасія Бондарєва

Як важко їхати зі Львова,
Лишити тут своє життя.
Дорога ця дуже нервова,
Згасає ритм серцебиття.
Я залишаю тут своє кохання,
Всю біль, всіх друзів, все що є.
Це місто дало процвітання,
У цьому місті все моє.
Всі спогади я заберу з собою,
І як зіницю ока буду берегти.
Я попрощаюсь з містом лиш сльозою,
Я обіцяю, біль розлуки назавжди перемогти.

Анастасія Бондарєва

Не сприймай мене занадто серйозно,
В твоїх планах все рівно є пунктик «Піти».
Припини себе вести так граціозно,
Будеш боляче падати з тієї висоти.
І обійми мої цінувати не треба,
Що можуть зігріти і біль притупити.
Не потрібно літати зі мной поміж неба,
Якщо крок на зустріч боїшся зробити.
Та й не варто моїм словам довіряти,
Бо казала «Люблю» тобі кожен день.
І не треба про мене взагалі пам’ятати,
Я ж зникну відразу, приблизно у січень.

Анастасія Бондарєва

Начебто 3 роки це недовго,
Але час так швидко пролетів.
Весь цей шлях запам’ятаємо надовго,
На майбутнє назбирали ми сватів.
З кожним поріднитися ми встигли,
Коледж, наче другий дім.
Разом переходили великі прірви,
І допомагати намагались всім.
На все життя запам’ятаємо пригоди,
Та всі смішні моменти, що були.
Не було для нас поганої погоди,
Ми не забудемо ці роки вже ніколи.

Анастасія Бондарєва

І знову летять ракети,
Дрони прокляті в пітьмі.
В попил квіток букети….
Коли вже кінець цій імлі?
Ангели з плоті у берцях
Стали на захист землі.
Крові пролито по вінця…
Чи страшно їм? Кажуть що ні…

В єдності наша сила!
Міцний Український Дух!
В цінностях мати зростила.
За правду кривавий рух…

Любов Інішева
2025р.
Любов Інішева

Пройшов мій час, я маю йти,
Звільнити місце для іншої людини.
Тебе лиш прошу: "Відпусти",
Сама ж казала, що втомилась від рутини.
Знайдеш ще краще і простіше,
Хто буде мислити як ти.
І з ним ти будеш щасливіше,
А я тихенько подивлюсь із висоти.

Анастасія Бондарєва

Він мені каже:
«Та нічого не буде.
Це лише дотик,
лише наші тіла».

А я не готова.
Не зараз, не з ним.
Лиш він. Лиш тільки він.

Він не хоче торкнутись душі,
лише взяти своє на мить.
Щоб шкіра ще довго пам’ятала тепло,
яке без слів розчиниться вранці.

Я кажу йому: «Я ж тебе не люблю».
А навіщо любити,
щоб потім боліло?

Він каже:
«Та нічого, це просто моменти,
це просто хімія, просто вогонь».

А я не люблю його тепла.
Не терплю його слів,
його дотиків, звичок,
його голосу, сміху.

То яка це хімія?
Який у біса вогонь?

З його уст не буде слів «кохаю»
То навіщо це все?
Vladyslava

Кохатись – це ж не кохати
Це не про любов написану в книжках
Кохатись можуть й друзі
і ті хто зраджує в думках.
Кохатись – не гріх,
Не спокута, не біль
Але від слова «кохати»
Чому тоді так легко забути?

Vladyslava

Ножем у спину…
Ти шепотів: “Симпатія”.

Ножем у серце —
ти сказав: “Не кохаю тебе”.
Ножем у душу —
мовчки пішов, і тепер…

Катастрофічно не вистачає тебе
Твоїх слів у голові,
Та, знаєш, я тебе кохаю —
Хоч це вбиває зсередини.

Я просто не знала, що так люблю,
Що болітиме аж до сліз.
І тільки дим рятує тугу,
Згасаючий вогонь на мить.

Ти заблокований у мережах,
І навіть не запитав: “Чому?”
Можливо, друзі… але, знаєш,
Твій шлях я більше не оберу.
Vladyslava