Останній дзвоник

Білі хмари в небі майорять
Красні квіти на столі лежать
Сіра стрічка через плече ясниться
А на ній пише: "випускниця"
Музика гучно грає
Школа в далекий шлях вже проводжає
Останній дзвоник пролунав
Час дорослого життя настав
Яка бажанна була ця мить
Та чому час так швидко летить
Нібито,дитинство не так давно було
А сьогодні все радістю і сумом загуло
Це кінець шкільного життя
Та початок нового буття
Там далі чекають великі перешкоди
Різні мороки і негоди
Але що все буде добре вірю я
І буде щастя знаю я!
Рожева Пана

Ми познайомилися з тобою навесні,
Коли все навколо нагадувало про життя:
Дерева прокинулись, краплі на вікні,
І серце билося без зайвого захисту.
Ти був впертим, як весняний потік,
Сміявся нерівно, ніби украдкою.
А десь за горизонтом — схід,
Де грози гриміли не в небі, а поруч.
Війна, як звір, підійшла того року,
Ти пішов — добровільно, без слова прощання.
І між нами раптом виріс фронт,
Страх і відчай, попіл і рани.
Я писала тобі, і ти мені — ледь,
Слів було мало, але було так багато
В кожному "живий" чи просто "пока"…
Я молилась. І йшла. Я тримала дорогу.
Потім — січень. Ти повернувся іншим.
Без ноги. Без спокою. Без права на слабкість.
Ти дивився в стелю і не знав, як жити,
Лише шепотів, що втомився… що залишилась тільки жалість.
Ти сказав, що не хочеш бути тягарем живим,
Що у темряві розчинився останній сенс…
Але я обійняла тебе — міцно, до тремтіння —
І душею, не словами, повернула до життя.
Я була поруч у ту першу ніч,
Коли ти ступив — невпевнено, боязко —
На протез. Кожен крок — наче хрест, наче бій,
Але я шепотіла: "Ти впораєшся. З Богом."
Відтоді я — твоя тінь і твій світло,
Твоя сила, коли ти без сил.
Ти падав — я піднімала у відповідь,
Я терпіла, любила, берегла.
Ти — не поранений воїн, ти — мій герой,
Ти — не зломлений, ти просто інший.
Я тримаю твою біль, я стою за спиною,
І моя любов — твій шлях неземний.
Ти знову смієшся.
Ти знову живеш.
Хоч сліди на душі глибокі, як рани.
Я з тобою.
Я пройду за тобою хоч крізь дощ.
Я — опора. Я — світло. Я — твоя постійність.
Автор Полторацька Катерина
Маєрріна

Ми познайомилися з тобою навесні,
Коли все навколо нагадувало про життя:
Дерева прокинулись, краплі на вікні,
І серце билося без зайвого захисту.
Ти був впертим, як весняний потік,
Сміявся нерівно, ніби украдкою.
А десь за горизонтом — схід,
Де грози гриміли не в небі, а поруч.
Війна, як звір, підійшла того року,
Ти пішов — добровільно, без слова прощання.
І між нами раптом виріс фронт,
Страх і відчай, попіл і рани.
Я писала тобі, і ти мені — ледь,
Слів було мало, але було так багато
В кожному "живий" чи просто "пока"…
Я молилась. І йшла. Я тримала дорогу.
Потім — січень. Ти повернувся іншим.
Без ноги. Без спокою. Без права на слабкість.
Ти дивився в стелю і не знав, як жити,
Лише шепотів, що втомився… що залишилась тільки жалість.
Ти сказав, що не хочеш бути тягарем живим,
Що у темряві розчинився останній сенс…
Але я обійняла тебе — міцно, до тремтіння —
І душею, не словами, повернула до життя.
Я була поруч у ту першу ніч,
Коли ти ступив — невпевнено, боязко —
На протез. Кожен крок — наче хрест, наче бій,
Але я шепотіла: "Ти впораєшся. З Богом."
Відтоді я — твоя тінь і твій світло,
Твоя сила, коли ти без сил.
Ти падав — я піднімала у відповідь,
Я терпіла, любила, берегла.
Ти — не поранений воїн, ти — мій герой,
Ти — не зломлений, ти просто інший.
Я тримаю твою біль, я стою за спиною,
І моя любов — твій шлях неземний.
Ти знову смієшся.
Ти знову живеш.
Хоч сліди на душі глибокі, як рани.
Я з тобою.
Я пройду за тобою хоч крізь дощ.
Я — опора. Я — світло. Я — твоя постійність.
Маєрріна

Сиджу на кухні. Тихо. Напівморок.
Тліє цигарка — мій старий знак.
Дим у стелю — мов пам’ять, без прикрас,
Де біль і радість — все злилось щораз.

Я пам’ятаю крики, стіни, чиїсь кроки,
І як без слів ламались береги.
Сміялась — плакала, крізь зуби йшла,
Жила наперекір, та все ж — жила.

Світлих моментів було — так, небагато,
Та кожен — наче іскра біля хати.
А темних — більше. Ціла ріка.
Та я пливла. Цупка. І нелегка.

І от тепер — вікно, тютюновий дим,
У погляді — спокій. Вже не як колись.
Я жива. Почуй це, тиша…
Я вижила. Я — ціла. І — одна.
Маєрріна