Останнім часом уявляється картина,
Як Україна нападає на росію,
Та, що розказана була не раз в кремлі,
Для виправдення їх агресії війни.

Ось уявляю українську армію,
Яка ще не підкріплена мобілізацією,
Як переходить крізь кордон з росією,
І росіянам паніку навіює.

А росіяни навіть не противляться,
Скоріш за все із гоготання сипляться,
Бо армія під Тулою кінчається,
У прОсторах росії розчиняється.

У Наполеона було більше солдатів,
Ніж в армії, що мала нападати.
Ось уявляю, як Залужний пан
Шукає армію свою десь по лісам.

Кулі, снаряди - смішно й говорити, -
Їх по росіі не змогли би підвозИти,
Тиждень боїв десь посеред росіі,
І зброєю би стали українські вили.

Ось уявляю санкції для України.
Як дуже швидко вводять їх всі провідні країни,
Бо санкціі б ті мали полягати,
Щоб кошти Україні не давати.

А люди, громадяни Украіни,
Вони би самі напад зупинили,
Бо не росія це, і довго б не чекали,
Майдан, протест і армію б забрали.

«Напала Україна на росію…»
Це анекдот, що має сміху силу.
А ось коли «росія нападає…»,
Історія трагедії, що сльози викликає.

31-03-2023