До бабусиного саду
по ранішній росі прийду.
Сяду я під яблуню і вірш їй напишу.
Про любов її безмежну.
Про печені пиріжки і котлетки на столі.
Про стакан теплого молока.
І бабусина любов тебе
в обійми огортає.
Чую на подвір’ї гомін встав.
То дідусеві качки бабусині
квітки всі потовкли.
Гей, Настуню, ходь сюди! –
кличе дід мене скоріш.
Треба тут зайча впіймати,
бо воно тіка від мати.
Добре бути там, бо саме тут,
маленькою дитиною зростав.