Хтось , сидить у сільській хаті дивовижній,
Що , за рідна людина , як перлина, вдягнена у вишиванці.
Немов, вона мудра і красива,
І навіки вона для нас , як людина дорога.

Не хмара небесна, а людина, рідним серцем зігріта,
Бабуся, що світить нам своїм теплом і добром.
Крізь віки вона плете нам нитки родинного сплетіння,
Бабуся — скарб, що зберігає в серці кожна людина.

Її слова — неначе мудре вчення,
Що світить дорогоцінними нитками життя.
Вона знає таємниці старовинного часу,
І дарує нам їх, наче келихом з джерельною водою.

Виглядає вона, мов зірка в безмежному космосі,
Сповідниця мудрості і тепла, безмежної любові.
Бабуся — незрівнянна в своїй прекрасності,
Насолода для душі, щедра красуня в нашому житті.

Нехай триває вічно її світанкова зоря,
Нехай її усмішка розсіє туман життєвих тривог.
Бабуся, ти — наша опора і наша надія,
Ти — вічне джерело любові, що ніколи не висохне.