І знову смерть.. І знов бажання жити
В кожного із-нас завдання - свічку запалити!
Згадати всіх героїв, що пішли у бій..
Які вже не повернуться, до своїх домів..

Вони віддали своє тіло за всіх нас!
Щоб ми не знали горя та й не бачили атак!
Ми віддячимо усім, що у нас присутнє.
Лише віру дайте нам.., будь ласка на майбутнє!

Що ми дальше будем розквітати як - роса на сонці..
Запануємо ми браття, за всіх вас в сторонці!
Ми будем пам'ятати кожного героя
Який пішов у бій, проти горя!

Який пішов, незнаючи на долю
Але він знав, що буде знов героєм!
Він допоможе нам зламати цього ката
Тому якщо не кат нас візьме, візьмемо ми браття!

НЕ ГНІВАЙСЯ, ПРОСТИ

Як музою хоч мить якусь побути?
Та й чи змогла б на творчість надихать?
Зненацька аромат п'янкий вбихнути,
При цьо́му подих десь затамувать.

Це мрії лиш… Реальністю не стануть…
А може й стануть…треба лиш чекать.
Думками зможу у глибінь десь кануть
І словом, що торкнає, описать.

Чи зможе слово струн твої́х торкнутись?
Якби ж відчути кожную із них…
Не хочеться із ними розминутись…
Щоб голос серця шепотів й не стих.

І до грудей в обіймах притулитись,
Відчути ніжне і міцне плече,
В очей безодні з радістю втопитись…
І мрія хай ніку́ди не втече.

Розкрий мені, благаю, таємницю
Чи музою твоєю можу стать?
Чи я пізнаю душу-чарівницю?
Чи зможу насолоду скуштувать?

Не кваплю я тебе, не підганяю,
А відповідь ти серцем сповісти.
Не гнівайся за сказане, благаю…
І за відвертість ти мене прости.

24.03.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 978066

Нічого більш важливішого, ніж людське життя,
Ще ніколи на цьому світі не придумав ніхто.
Любові, щастя, журби, тривог різнобарвні суцвіття
Сплітають доленосний віночок цікаво, смугасто.

Наше життя... Минуле... Сьогодення... Майбутнє...
Поміж плин подій, радості й незгоди зозуля долю кує.
Прожитий відрізок часу - сокровенне, незабутнє.
Дякуємо Всевишньому, що довгий вік нам дає.

В своїх роздумах обернулась я вкотре назад.
Сердечно, з хвилюванням попрощалася з минулим.
На пам'ять візьму добрі спомини й досвід, як клад,
Та подарую тихий спокій пережиттям заснулим.

З натхненням, радістю і смутком живу нинішнім днем.
Щиро вдячна небесам за кожну прожиту секунду.
Ще запально підтанцьовую під зливним дощем.
Багатий внутрішній світ ціную більше, ніж вроду.

Не підганяю життя в загально визнану рамку,
А від суперечок та негативу відходжу чимдалі.
Більше змісту й життя вкладаю в кожну хвилинку.
Йду вперед. Малюю свої вертикалі і горизонталі.

Зміцніла незалежність від думок та вчинків інших.
Здавна на все в мене - відповідь власна, своя.
В роздумах і реаліях риюсь в тенетах глибших.
Слово - незмінно, як раніше, надійна зброя моя.

Дуже хочеться скрізь встигнути, щось зробити,
Щоб залишити після себе якийсь добрий слід.
Люблю неординарне життя. Дуже люблю жити,
Навіть, якщо пливу проти течії, або йду по дну вбрід.

Хочу й далі радіти за своїх дітей, родину та Україну,
За кожну людину, що зустрінеться на шляху.
Мрію бачити квітучу українську землю, а не руїну.
Дочекаюсь нашої перемоги, миру, процвітання, успіху.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

НЕЗВИЧНЕ ОШАТТЯ

ОДЯГНУТИСЬ БИ В ЩАСТЯ НАЗА́ВЖДИ

Одягнутись би в щастя наза́вжди,
Й те вбрання ні на мить не знімать,
І про нього скрипаль вже заграв би…
Наче скарб, берегти й цінувать.

Це вбрання з-поміж всіх особливе,
Та купити не можна ніде́,
Не буває воно, наче зливи…
Може потайки якось прийде́?

Хай прийшло би воно й снігопадом,
Й заметіллю зустріла би теж,
Хай би сипалось і зорепадом,
Прийняла́ б його цілий кортеж.

Я б його все життя шанувала,
Хай би падало навіть дощем,
Як коштовність, його б доглядала,
Воно стало би скарбом-плащем.

І як води, нехай би лило́ся,
Щоб не мучила спрага за ним,
Та й в життя щоб воно уплело́ся
Всім колосся своїм золотим.

Я купала б його у любові,
І співала б для нього пісні́,
Я була́ би із ним, наче в змові,
І обі́йми були́ б в нас тісні.

Одягнутись в омріяне щастя,
Танцювати у парі із ним…
Я прийня́ла б його, як Причастя,
Воно стало б для мене святим.

21.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023
ID: 974576

***

Одягнутись у щастя наза́вжди
Це хотів би, мабуть, кожен з нас
Й щоб скрипаль, про щось ніжне загравши,
Спонукав станцювати з ним вальс.

Щоб у парі із щастям кружляли,
Завмирали в обіймах із ним,
Щоби міцно в долонях тримали
Й дорожили би ним, як святим.

Одягнутись би щастя назавжди,
В це вбрання неймовірне таке.
Наче скарб берегли б його завжди,
Ніжно-сяйне це щастя земне.

І купали б його у любові,
Дарували б свої почуття,
Заплели б кольори веселкові
Й шанували б його все життя.

21.02.22023 р.
©Стефанія Терпеливець,2023

ДУМКИ ПРО ЩАСЛИВЕ ОШАТТЯ

Одягнутись у щастя наза́вжди…
Але ж де його можна узять?
Якби міг, то зі скрині дістав би,
Чи пішов би його десь шукать.

Та даремними бу́ли б старання,
Бо його неможливо знайти,
Залишається тільки чекання,
Бо само воно мало б прийти.

Те ошаття не зіткане з ниток,
То ж в артілі його не знайти,
Не лежить на вітрині, як зви́ток,
І по нього по кладці не йти.

Та й не квітне воно серед квітів,
Не блука між дерев у саду,
Найщасливіша буду у світі,
Як в обі́йми його я впаду.

Та в уяві його я малюю,
І себе уявляю у нім,
На паркеті в думках з ним вальсую,
Разом з ним щоб заходити в дім.

Щоб ця мрія здійсненною стала –
Одягнутись у щастя-красу,
Я б його берегла, шанувала,
Заплела́ би його у косу́.

То ж за нього молитись й молитись,
І надію на це не втрачать,
Та й на зустріч із ним не спізнитись,
Аромат його в себе вдихать.

27.02.2023 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2023