Моя 43 сторінка життя розпочата. Чого досягла? , спитаєте Ви. Та просто я жила, просто кохала, просто любила, просто, помилки свої я робила. Раділа життю і кожному дню. Зустріла схід сонця із кавою в руці, проводжала закат із тугою в сердці. Раділа я миті, що разом зі мною Ви, мої рідні батьки, мої діти щасливі, мій рідний брат і мила сім’ я його. Мої друзі , що крокують, зі мною по життю. Радію , що я тут і розпочата моя 43 сторінка життя…..
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
У вічних книгах поезії, серцям живуть слова, Про батьківську любов, дивну, ніжну, мудру, Тут доля звідси в’яже свій віршований ряд, Щоб в серцях кожної душі затулилась радість і гадка.
Материнське серце, як весняний дзвін, Ллє ніжну любов, безмежну, як океан, У її очах – вогник надії і тепло, У долонях її – щастя та добро.
Батьківська рука, як стовбур дуба сильна, Оберігає від бурі і життєвих хвиль. Його слово – мудрість, в серці вічне світло, Він завжди поруч, коли важко йти в нічної густо.
Значення батьків у житті кожної людини – Це як свічка від темряви, як крила від хмарини. Вони – опора, надія, у життєвій сцені актори, Що ткуть мрії й сподівання в крилах щоденних заторів.
І хоч життя неминуче, мов ріка, плине, Ми завжди пам’ятатимем вдячність і красу Батьківської любові, що мов свічка горить, І освітлює шлях нашого життя, дорогу дивну й чарівну.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
За що вооють наші браття За мерседеса чи Порше? Та ні, за ту всю владу Що гроші по цей час краде.
У нас війна лише для бідних Хто гроші мав, давно десь там А ті хто пенсію, по 3к лиш гідні Сидять під обстріли гранат
Чому ті бідні, що не мають коштів Живуть під звуками гранат А ті бандити, що при владі Купляють новий Порш Макан
І скажіть що це все рівно Одні лежать і роблять їм массаж А інший той в окопі бідний, чекає знову свій наказ!
Чому ще досі, в Києві кладуть бруківку? Чому ще досі, строїть ці мости? Коли в окопі наші рідні Сидять без їжі, ці всі дні.
Чому, коли привозять воїна, плаче лиш рідня? А не депутати, які крадуть щодня.. Нажаль оця війна для когось скарб - для когось це біда. Тому що мажикам начхати, чи вмре чи виживе чиясь рідня.
Чому багаті всі втікають за кордон? Це очевидно.. Що в країні нашій Буде довговічний весь ремонт
Поки одні кажуть - Що вже набридли всі ваші донати - Інші себе, під пулю готові віддати! Поки одні кажуть - з мене уж хватить! Воїн у Бахмуті - не знає, коли зможе спокійно поспати!
Те відчуття коли хтось каже - "Ура, знову тривога!" Стримуюсь сказати - А якщо прилетить ракета, до твого рідного дома?
Коли чуєш по новинах, що скоро перемога А я задам питання.. Звідки інфа..? У цього барона?
Чому, на вулиці знов безлад твориться? ТЦК показує з себе клоуна Як вони знову намагаються чиєгось батька забрати А в мене лиш питання до них - "А не маєте бажання, самим на передок зганяти. ?"
Надіюсь Україна, візьме перемогу! Але якою ціною заберем цю корону? Якою ціною ми відіб'ємо міста.. Вірно.. ціною рідного життя.
І де, і де, тут правда в цьому світі Втрат у нас майже нема.. Но в котрий раз, держава гідно Зустрічає знову наших цих солдат.
Насправді вже набридла, ця уже, уся війна.. Хочеться вже миру - Але хто як не ми, здолає цю гниду? Лише одне можу сказати, триколор на землі нашій, не буде стояти! Ми візьмемо силу в руки, та й покажем, недобраттям.. Що орда на землі нашій, лише буде лежати!
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
З війною майбутнє моє під питанням, куда блін рванути, ще досі не знаю. Лишитись в вільній країні сказали мені, я відповівши - в тій, де в будні дні, сунуть в машину чиїхось батьків? В тій самій вільній країні, де якщо ти не підеш на війну, то ти вже не рідний? Продовжуючи житти в тій могучій країні, де ти працюєш завжди на владу, та нібито вільний?
Жити при корупції де пенсія 5к? Коли працював половину життя?!.. За що воювали наші діди? щоб зараз на мерсі катались вони? Скільки донату йде в ці часи, надіюсь в правильні руки, потраплять вони.. А не зроблять нову бруківку десь там в Кончі-Заспі
Чи не куплять нову машину, щоб поганяти на Київській трасі. А потім попасти в дтп, і сказати : - "та похуй, батя відмаже мене".. Продовжуючи творити історію в рідній країні, потрібно як мінімум, зробити чистку цих іродів Тих самих клоунів, що зараз при владі, що крадуть міліонами, і купляють нову ферарі.
Ту що на конячок 700, а хлопці на Сході не знають, коли останній раз бачили свіжий батон, тому що лише у них в магазині від калаша патрон. Скільки мільйонів йде на донати, а там жінки мажорів купляють нові хати. Поки живуть тут багаті при владі, наші хлопці за копійки чують звуки снарядів. Поки тут мажики на поршах ганяють, втрачене покоління штурмують рідні міста, під обстріли градів.
Довіра до вершків давно в нас пропала, коли синів за кордон всіх відправила. Де кайфують та не знають поганого життя, поки 18 - річні хлопці обороняють міста.. Ні, не в Пабджі, ні в якій Колді, а на передку, на першій лінії.. Лишитися тут, та помогти нашим всім, щоб відновити життя у нашій державі, чи рванути у Польщу.. Варіантів багато..
Но я не такий трус, щоб втікати в перші дні від воєнкомата. Так, це не так просто, як здається спочатку, але війна це не іграшка, казали нам браття. Рванути в Європу легко та й просто, але думка про батьківщину зупиняє жорстоко. З одного боку лишитись хочеться дуже, але розумієш, тут варіантів декілька або в тюльпані 300, або 200 - тим в грузі.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Яке щастя у слові"родина", Поки живе коріння-не сохнуть гілки І я живу-просто дитина, Поки живуть на світі батьки. І яких би домів пороги В житті не переступала Про стару хату край дороги Я завше пам'ятала. Додому не заростей дорога, Свої щастя, радість і біду Я, рідненькі , принесу до порогу І вам до ніг покладу. Мій біль ви собі заберете, Біду розвелете руками, Я щаслива, поки зі мною будете, Ви не одні, поки я з вами. Яке щастя у слові"родина", Поки живе коріння-не сохнуть гілки І я живу-просто дитина Поки живуть на світі батьки.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
Моє рідне село... Квітень. Весна - в самому розпалі. Малесенька дівчинка... Над дорогою - гірський схил... Там фіалочки розгубили красиві й духмяні коралі. Відстань швидко долають ніжки з усіх сил.
Перед дитиною відкрилась неймовірна краса. Мініатюрні чарівниці манять, ваблять її зір. Чудодійний запах підсилює й вранішня роса. Блаженна природа. Фіалки - дуже тендітний витвір...
Наша місцевість - заквітчана, багата на красу. Вдало доповнюють пейзаж низькорослі красунечки. Дівчинка всміхається. Робить веселу гримасу. Пестить оченятками запашні пелюсточки.
Налічила їх всього п'ять: дві - вгорі, три - внизу. Зачарований погляд - на фіолетове забарвлення. Подорослішає, стріне багатоколірну, білу, жовту, голубу, Але той фіолет зі запахом - найбільше задоволення.
Фіалочки заворожили душу на все життя. Вони - скрізь, але в пам'яті - саме той схил гори. Тепер там - зарослі... В те минуле нема вороття. Нема на тім шкарбі первоцвітів й зачарованої дітвори.
Любов до природи - закладена з дитинства. В дорослому житті відлунюються його фрагменти. Ті фіалочки - сповнені неймовірного чаклунства. З віком все більше згадуються такі милі моменти.
Думки, наче птахи, линуть туди, Де вічно-зелені сосни й смереки Струнко здіймаються в небесну вись. Зовуть, манять й кличуть мене. Там солов'ї беруть високі акорди. Злітаються з вирію білі лелеки. Мохи між деревами в любові сплелись. Рідна гора в добрі сни промайне.
Жіночою уявою лину туди, Де ранкові тумани зодягають пелену Й пахне духмяним повітрям від хвої. Кущі калини й жасміну мають вроду свою. Там багатий світ фауни залишає сліди. Гірчавим на смак є лист полину. Різнотрав'я встелило яскраві сувої. Я, ніби зачарована, в ньому стою.
Щирим серцем я лину туди, Де житами й пшеницями - багата земля. В кожному дворі - не одна калина. Чорнобривці говорять про селян здаля. Там буйно розцвітають весною сади. В вишитих узорах - і мале немовля. Українською розмовляє кожна людина. Я горджуся тим, що є саме звідтіля.
Вдячною душею лину туди, Де дарували життя мама з татом, Зігрівали любов'ю й сердечним теплом. Їхньою людяністю до нині - багата. Там всі ми в щасті жили, не знали біди. Раділа ними, сестрою, кожним братом. Повнився розум щедрістю, добром. Радістю була сповнена наша хата.
Нинішнім розумом я лину туди, Де залишилось моє родинне коріння, Пишні мамині троянди й самшитові вали, Майстерно зроблені татові роботи. Там - вже тихо... Не цвітуть так квіти, сади. Сумно... Пізно приходить прозріння. Прийшов час, за обрій батьки відійшли. Залишився отчий край з чашею скорботи.
В спогадах й далі лину туди, Де не судилося в дорослому житті жити. Знаменита одинока сосна над нашою хатою Задумано, стримано зустрічає мене. Там, у долині на цвинтарі - батьки. Святі люди... Вдивляюсь в обличчя... Як не тужити? Пахне отча земля чорнобривцями, м'ятою. Туга за татом й мамою ніколи не мине...
У кожної людини має бути таке місце Куди можливо завжди повернутися Нехай навіть далеко, «десь на місяці» Але обов‘язково таке місце має бути
Це місце де тебе безмежно люблять Чекають рідні в будь-яку годину Де нагодують, вислухають, приголублять Де відчуваєш знов себе дитиною
Це таке місце, де душі частинка Живе постійно і так буде навікИ І ти волієш кожною клітинкою Лиш, щоб здоровими були батькИ
Батьківський дім, то є така фортеця Що має якусь магію любові Там, як ніде себе ти відчуваєш у безпеці Там зрозуміють тебе навіть з напівслова
У кожної людини має бути таке місце Де на порозі вже вигукуєш: Я вдома! Де зберігається із рідними душевна близкість І приклад збудувати цю фортецю і самому!
Автор: Лілія Ходус
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
