Лиш як доросла стала зрозуміла
Мама,мов ангел, мама має крила.
Вона не спала ні удень,ні вночі,
Оберігала хочеш чи не хочеш.

Її турбота була завжди поруч,
Немов стоїть вона ось тут,ліворуч.
Вона робила все,що лиш уміла,
Мама,мов ангел,той,що має крила.

Пролиті сльози,ранять її душу
Вона кричить не хоче але мушу.
Вона втомлена і хоче лише спати,
Але турбот багато вона Мати.

Сивин сріблиці вже міряють в косах,
Давно вже горлиця вона не русокоса,
І сміх дітей вже не луна в світлиці.
Та досі зрить за ними,мов орлиця.

Від крил її простягнутих над нами,
Палить тепло,хоч стали вже батьками.
Вона мов у обійми ними кута,
Ось це любов,хай буде ж вона вчута.

І лиш коли ми всі стаєм дорослі,
І ходим до батьків так рідко в гості.
Ми можемо їх справді зрозуміти
Як важко у житті батьками жити.