"Пишу тобі листа з передової,
Летять ракети, але я пишу.
Прийшов вже рік, я хочу так додому!
І обійняти всю сім'ю свою.

Як син, як дочка, як мої батьки?
Як ти, моя єдина, найрідніша?
Як мої яблуні ... скоро зацвітуть,
Бо вже й весна не за горами, уже близько.

Сумую я за вами, ніби все життя
Не бачив вас, не чув, не дихав вами.
І кожен раз, коли летить літак-
Боюся, рідна, що той день останній...

Та я тримаюся, бо мушу, бо є ви,
Є мої діти - за них я тут, в окопі.
Тримайся й ти, будь сильна і завжди
Ти вір у нас - у воїнів-героїв.

Й мою матусю ти від мене обійми,
Скажи, що Україна у руках надійних.
Бо я усе, що зможу, то зроблю,
Для миру й перемоги, для вас, рідні...

Сумую сильно, але точно знаю,
Я не один такий, як кажуть, в полі воїн.
Ще зовсім трохи, серцем відчуваю,
Здолаємо ворога і я прийду додому.

А ти чекай та всім скажи, щоб знали,
Що не за себе ми зараз на війні:
Але за всіх дітей, щоби дитинство мали,
За мирну старість наших матерів.

Ну, що ж, я мушу бігти, мила,
Все буде добре! Ти вір, молись, чекай.
Біжу на допомогу побратиму,
Бо тут, на фронті, ми одна сім'я.

Цілуй дітей так сильно, як лиш можеш,
Скажи, що тато завжди поруч у думках ...
Я ж знаю, що ще трішки й перемога!
І я нарешті вас обійму сам!"