Вже білим цвітом акація вкрилась,
Неначе хмари спустились до крон.
Вітер між гіллям тихо схилився,
Шепоче листям, немов у полон.

Пахне солодко – медом, весною,
Ніч розливає духмяний туман.
Квіти акації ніжною млою
Серце огорнуть, як рідний курган.

Тихо під нею стою, зачарований,
Вслухаюсь в шелест її пелюстків.
В неї є магія – давня, бездонна,
Що наповняє душу без слів.